Глава 149. Турнір по поїданню енопоріанської курочки (Хуа Ян не запрошений).

День в місті Величі минув швидко. Слуги допомогли новоприбулим гостям зручно влаштуватися, дали змінний одяг та запропонували помитися. Проблемою однак стала їжа, та, завдяки старанням вірних слуг Багряного провісника у морі каяття, досить швидко було знайдено фрукти і овочі, придатні для вживання людям та інфеністам. Адам, відмовившись їсти, забарикадувався у кімнатці, відведеній для нього і Хуа Яна, а Рейчел, котра практично усе випитувала в духа Вогню, вирішила скуштувати «екзотичні» страви.

Практично увесь вечір Бек не могла розслабитися. По суті, вона помічала подібне і за Хуа Яном ― вічно щасливий і безтурботний дух Вогню не був таким з часу їхньої зустрічі в Тартарі, а особливо це посилилося під час перебування в місті Величі. Причина явно ховалась у їхніх взаємовідносинах із Мін Чженем, та що призвело до цього, Бек зрозуміти не могла, як тільки не думала. Вона чітко пам’ятала, як Хуа Ян вперше розповів їй про Мін Чженя, як хвалився, що являється його другом і як обіцяв, що той зможе надати протиотруту для Нейта. Потім їх у місті Величі зустріли не надто люб’язно, кинули у в’язницю… Бек іще тоді не розуміла, чому так відбувається, невже Хуа Ян був занадто високої думки про дружбу з Мін Чженем?

Але ж… у чому тоді проблема? Хуа Ян ― надзвичайно щирий дух, Бек не сумнівається в ньому ні на мить, адже він уже багато разів виправдав довіру до себе… тоді Мін Чжень? О, так, до цього демона у неї надто багато запитань. То він проявляє до неї знаки уваги, то творить, відверто кажучи, ШАЛЕНІ речі… (на цьому моменті Бек відчула, як червоніють щоки, а тому взялась набивати рот їжею).

А те, що сталось між ними нещодавно! Та ж якби не вона, вони ніколи б не дістали осколок душі! Вона вирулила ситуацію, а він тепер влаштував їй тотальний ігнор! Та як він тільки посмів?!

А ще цей діалог в рятувальному кораблику… він був таким жорстоким і холодним! Ох, Бек була впевнена, що все марно. Вона не може його зрозуміти. І не повинна. Він просто демон. Ба ні, він владика демонів! І це природньо, що він такий. Чому ж вона надіялась, що він раптом подобрішає?

Але ж… те, як він заспокоював Цзиньань… цю маленьку дівчинку, що так рано стала демоницею і втратила маму через тих мерзенних посланців…

Думаючи про це, Бек несвідомо відчула, як на її душі стає тепло.

Він, скоріше за все, досі із нею. Він пообіцяв їй, що оберігатиме. Вочевидь, усвідомлює масштаби своєї обіцянки.

«Айщ-щ! Та як же! Він же просто демон! Холодний беземоційний демон, який просто грається, викликаючи в мене усі ці емоції і роздуми!» ― пронеслося в голові у Ребекки і вона в пориві напхала рот так сильно, що їжа просто почала вивалюватися з нього.

― Ха-ха-ха! ― долинув до неї безтурботний сміх Хуа Яна. ― Бек, тобі допомогти?

― Сестричко, ― прошепотіла служанка у червоному ханьфу із довгими прозорими рукавами, що забирала брудний посуд зі столу, ― не спішіть із їжею. Ми маємо добавку, тільки попросіть.

Бек розслабила щоки і вся їжа просто вивалилася на тарілку. Виглядала вона при цьому максимально смішно.

― Ну, капець! ― почувся розчарований голос Хуа Яна. Бек миттю зиркнула на нього. Він виглядав таким же щасливим і радісним, як тоді, коли вони востаннє бачились у світі живих. Враз зробивши фальшиво серйозне обличчя, дух Вогню процідив: ― Ти взагалі нахаба, ти знала??? Як можна так нікчемно ставитися до їжі?! Їжа ― це святе!!!

І, вхопивши зі столу щось подібне на крило курочки, закинув в рот і миттєво обгриз. Кістки з’явились на тарілці за кілька секунд після того, як «курочка» потрапила в рот.

Щойно він дожував, на обличчі духа Вогню виникла щира широка посмішка. Його личко мало пухлі й дуже милі щічки, котрі робили його таким вже хорошеньким, що Бек вмить захотілось всміхнутись.

― Ти чого регочешся? ― надув губки Хуа Ян. ― Сестричко Сяо, ― звернувся він до служанки, що стояла позаду, смиренно тримаючи руки складеними на животі і дивлячись униз. Та одразу підбігла. ― Неси нам дві порції енопоріанської курочки! Ця дівчина видно страшно недооцінює мене, величного Хуа Яна, раз думає, що може ось так-от сміятись!

Бек отетеріла. Він серйозно хоче змагатись у поїданні курочки просто зараз???

― Ха-ха-ха! Ви такі смішні! ― заплескала у долоні Рейчел, що сиділа поруч із Ребеккою.

«Він звернувся до служанки по імені… він знає їх і не раз бував тут, але, схоже, відчув себе по-справжньому комфортно тільки зараз. Що ж стало причиною попередньої його поведінки?» ― промелькнуло в голові Ребекки.

Та не встигла вона отямитися, як перед нею вже стояла золота тарілка із величезною порцією енопоріанської курочки.

Дівчина встала з-за столу, зиркнула мимоволі на Хуа Яна… він виглядав таким задоволеним, в очах читався азарт, а ця посмішка… ох, чорт візьми, він же така булонька, коли так безтурботно усміхається!

Закусивши губу, Бек зловила себе на думці, що не може відмовитися від цього турніру. Якщо це змушує Хуа Яна залишатися щасливим, вона зробить це і неважливо, що зараз довкола них відбувається справжнісінький хаос.

І в наступну мить накинулась на курочку…

***

― Ох! Це було так епічно! ― говорила Рейчел, коли вони втрьох поверталися із трапезної до своїх кімнат, виділених для кожного служанками. ― Бек, тобі залишилося зовсім трішки і ти б перемогла його в поїданні цих величезних гарбузів!