Глава 148. Бізнес – те, що об’єднує людей, але неодмінно приносить жертви.

Сара Адлер провела Білолицього у найвеличніше місце в Бункері ― конференц-зал. У ньому засідання проводились вкрай рідко, оскільки Сара звикла віддавати накази своїм найближчим підданим, а ті уже займалися організацією всього решту. Її не надто цікавив процес виконання власних доручень, тож жінка нечасто виходила із свого кабінету, не говорячи вже про те, наскільки рідко відправлялась на місії.

Зараз все не надто змінилось. Відколи вона стала главою всіх Бункерів світу, зайнявши місце загиблої Реджини Аллен, на плечі жінки звалилася ціла купа справ, що вимагали постійної концентрації і роботи «із паперами». Їй потрібно було організовувати величезну кількість масштабних місій, слідкувати за секретністю Бункерів, проводити онлайн зібрання із главами Бункерів по всьому світу… та не встигла вона розгребти і половини справ, що навалилися за останні дні, як до неї в кабінет з’являється надто підозрілий тип і починає погрожувати їй, представляючись самим Зевсом.

Жінка воліла не довіряти незнайомцю, адже уже мала невдалий досвід із довірою… та що там, її чоловік Ієн, з котрим вона прожила в шлюбі десять років, виявився тим іще зрадником! Ох, будь її воля, вона змусила б його страждати гірше, ніж просте сидіння у в’язниці.

Та зараз слід було думати про те, яких оборотів може набрати ситуація, що складалась просто на очах.

Вони сиділи за великим конференц-столом кожен по окремий бік і пильно дивились один на одного. Сара в принципі мала природньо надзвичайно проникливий погляд, а тому могла навіть не старатись здаватись величною.

Білолиций душогуб сидів у максимально розслабленому стані, коли Сарі доводилось застосовувати усі свої навички, аби приховати внутрішнє напруження.

Опісля довгої мовчанки конференц-залом роздався надзвичайно м’який і дуже розслаблений голос:

― Я надто сильно сподіваюся на співпрацю із вами, місіс Адлер. Правду кажучи, окрім вас, мені немає, до кого звернутися.

― Навіщо тобі моя згода, якщо ти, судячи із твоїх попередніх слів, володієш надзвичайною могутністю? ― не повівши і бровою, запитала Сара.

Зевс ледь чутно хихикнув, покачавши головою.

― Ви добре обізнані, місіс Адлер.

― В оточенні тих, хто обізнаний гірше, у мене просто немає вибору, ― ледь помітно всміхнулась Сара, мовби ловлячи його настрій.

Білолиций всміхався тепер уже відкрито. Не було помітно, щоб він насміхався чи возвеличував себе, але, все ж, було в цій посмішці щось недобре. Тоді, вмостившись на стільці із ногами, він проказав, проводячи тонким пальцем по білосніжному столу:

― Мені потрібна армія.

― І за цим ти звертаєшся до мене?

Білолиций зітхнув.

― Ну ж бо, Саро, ми прекрасно розуміємо один одного. У тебе за плечима тисячі інфеністів. Усі вони, як один, готові боротися з міазмами. Це їхня сутність. Те, заради чого вони живуть.

― Боротися з міазмами? Але ж, якщо я не помиляюсь, у тебе за спиною цілий клан таких. Як вони себе називають? Посланці, точно. Вірні посланці Білолицього душогуба…

Зевс широко всміхнувся, опускаючи погляд. Поправив одяг і, опустивши ноги на підлогу, промовив, дивлячись чітко в очі Сари:

― В точку.

― Значить… ти хочеш піти війною на два інші клани?

― Ти прекрасно обізнана, місіс Адлер, ― солодко всміхнувся Білолиций.

― Які твої істинні цілі? ― не припиняла Адлерка.

― Секу-унду, ― протягнув Зевс, іронічно всміхаючись. ― Тобі не здається, що ти поспішаєш, місіс Адлер? Почнемо з того, що ти керуєш інфеністами і твоє завдання полягає в організації вічної боротьби з міазмами, котрі так сильно докучають простим людям… я пропоную тобі прекрасну угоду про об’єднання двох надзвичайно сильних армій ― моїх посланців і твоїх інфеністів, задля досягнення спільної мети.

― Я зрозуміла, ― зронила Сара. ― Та є дещо, що все ще залишається для мене непроясненим. Якщо твоя ціль ― знищити усі міазми, значить, в кінцевому випадку ти не плануєш займати місце свого брата.

― О, звісно ні! Сидіти на цьому противному троні й витрачати силу впусту на стримування істот з Пекла? ― пхикнув Білолиций. ― Повна дурня.

― Так чого насправді ти хочеш?

― Ти надто стійка в своїх амбіціях, місіс Адлер, ― зауважив Зевс. ― Мабуть, це й допомогло тобі зайняти таку посаду. Хе-хе. Та суть в тому, що я планую розібратися із дітищем мого покійного братика і у цьому ми з тобою цілковито сходимось…

Сара замислилась. Очевидним було те, що істинні цілі він не назве. Знищення міазмів ― лиш частина його гігантського плану. Хтозна, а якщо він потім захоче полювати на людей?

― О, точно, ― раптом протараторив Зевс, противно вишкірившись. ― Забув уточнити одну важливу деталь. Я пропоную тобі угоду максимально вигідну. Місіс Адлер, ― він нахилився уперед, розпластавшись на столі верхньою частиною тіла, ― твій бізнес ні в якому разі не постраждає після повного винищення міазмів. Потреба в інфеністах ні за що не відпаде!

Сара Адлер насупилась. Білолиций миттю засік цю емоцію, що на мить пробігла на її обличчі. Він знав, як підійти до такої жінки, як Сара. Він знав усі її потаємні бажання і плани. Він добре розумів, наскільки важливо для Сари залишатись на своїй посаді. Адже ніде інакше, ніж на посаді глави всіх Бункерів, вона не відмиє такі гроші і не житиме у такій розкоші. Так, її чоловік зрадив її, але, зрештою, в її житті ніколи не було нематеріального щастя. Гроші, робота й комфорт ― усе, що в неї є.