Глава 141. Я спатиму в одному ліжку із Багряним провісником у морі каяття?!

― Зробимо усе зранку, ― говорив Багряний провісник. ― Уже ніч, треба спати.

Бек здивовано поглянула на нього. «Спати? Ти ж демон, тобі не потрібен сон!» ― пронеслося у її голові.

Мін Чжень тим часом розвернувся спиною, сів на ліжко, а тоді взагалі ліг, не знімаючи взуття. Бек, відчуваючи себе максимально ніяково, нервово посунулась в сторону іншого краю ліжка і пробурмотіла:

― Ну… тоді, я піду і знайду собі спальню.

― Стій, ― тут же пролунав строгий голос Мін Чженя.

Бек застигла в нерухомій позі, навіть не кліпаючи очима. Так, наче перебувала зараз на мушці у кіллера.

― Ляж, ― озвався Багряний провісник через хвилину.

Ребекка здригнулась. «Лягти? Поруч із ним?!»

Відправитися з владикою демонів в інше місто світу міазмів ― окей. Підкорятися йому, аби він зміг втілити свій план викриття хитрої повелительки духів ― добре. Але… спати в одному ліжку із владикою демонів! Е ні, на таке вона не підписувалась.

Миттю розвернувшись до нього, дівчина повернула собі непохитний образ і випалила:

― Мені що, з тобою спати???

Натомість Багряний провісник відчував себе цілком комфортно, говорячи про такі речі. Він поволі повернув до неї своє обличчя і, закинувши руки за голову, вимовив:

― Ну, так. Чи ти хочеш наткнутись на чергову пастку її ясновельможності?

― Е-е-е… ― протягнула Ребекка.

Поглядом вона вивчила кімнату. Порожня шафа, дерев’яний стілець, маленький стіл… і ні, щоб хоч одне м’яке крісло! Та, зрештою, вона погодилась би навіть поспати на килимі, якби він був. Але підлогу устилала неприємна холодна плитка, від одного доторку до якої босою ногою все тіло пронизували дрижаки. «В принципі я можу поспати на тому стільці, обпершись руками на стіл. Не дуже то й зле, враховуючи, що я не раз засинала під час навчання у такому ж положенні…» ― пронеслось у голові дівчини. Аж тоді тишину у кімнаті розсіяв спокійний розмірений голос Багряного провісника:

― Чого не лягаєш?

― Ну… е-е… мені треба зняти цей одяг! Хоча б одну із верхніх одеж! Тут просто дуже гаряче і… ― дівчина спеціально почала махати руками довкола своєї голови, імітуючи відчуття жари. ― Не дивись! ― випалила вона, зиркнувши на демона непохитним поглядом.

Він поволі заплющив очі й прошепотів:

― Збирався я дивитись…

― А може й збирався!

― Ну, певне… ― пробурмотів Мін Чжень, а на обличчі його сяйнула посмішка. ― Чого тобі взагалі жарко стало? Тут цілком комфортна температура. Чи… може… тобі стало так від моєї присутності?

Почувши це, Бек миттю вирячила очі і зіскочила з ліжка.

― Ще чого??? ― заверещала вона. ― Ти… ти… ти!

― Що я? ― раптово розплющив очі Багряний провісник. ― Я жартую.

Він сказав це досить цікавим тоном, злегка усміхаючись, чим викликав у Ребекки бурю емоцій. «Що він в біса витворяє?!» ― пронеслось у її голові.

― Ти чого очі розплющив?! Сказав же, що не дивишся!

― А я і не дивлюсь на тебе. Позаду висить досить цікава картина.

Бек різко озирнулась. На стіні висіла картина масляними фарбами із зображенням високого квітучого дерева. Повернувшись до Мін Чженя, Бек пробурчала щось нерозбірливе і, відійшовши від ліжка, стала намагатись зняти із себе верхню одежу. Виявилось це не так просто. В кінці кінців звільнившись, дівчина акуратно склала її і поставила на стіл.

«Мені серйозно треба лягати біля нього? Я… я ж не засну!» ― пронеслось в голові дівчини, коли вона стояла біля стола і дивилась у дзеркало. У ньому було видно ліжко і Мін Чженя, котрий навіть не старався приховати, що спостерігає за нею. «Що… що він робить??? Ох, як же незручно! Але… ― дівчина злегка припідняла рукав, аби поглянути на місце укусу. Воно практично повністю загоїлось. ― Він… він врятував мене».

Просто так взяти і лягти поруч Ребекка не могла, а тому ще хвилин із десять дивилась на себе в дзеркало, вдаючи, що поправляє зачіску та макіяж. В кінці кінців взагалі взялася розчісувати розпущену частину волосся пальцями, викликаючи явну підозру у Мін Чженя. Так і відчувала, що він от-от не витримає.

― Ну, довго ти ще там? ― пробурчав він. ― Я хочу спати.

«Хоче спати він! ― подумки роздратувалась Бек. ― Буцімто я не хочу! Та що, міг би і на стільці посидіти! Кому потрібен сон справді, це мені! Я нормально не спала кілька днів! Що з того, що я інфеніст, мій організм теж не безмежний!»

У дзеркалі відображалося насуплене обличчя Ребекки, однак із уст її не долинуло ні звуку. «Ох, нащо я узагалі підписалась на це все? Треба було відмовитись іще в місті Величі і добути протиотруту інакшим чином. Навіть якщо Феста не та, за кого себе видає… у неї повно протиотрут і… яке їй діло до мене? Я ж зовсім не схожа на ту, хто може завадити її планам із Білолицим… я попросила би у неї протиотруту для Нейта і забралась би геть звідси, не наживаючи собі проблем у вигляді владики демонів в ліжку!!!»

Подумавши про останнє, Бек із явною огидою поглянула на Мін Чженя. Той одразу ж пробурмотів: