Глава 140. Біловолосий незнайомець – Перший посланець клану Душ

― Ох, чорт, ― зітхнув Джуліан, ― я не збираюсь слухати про те, як вижив цей клятий урод. Я знайду двері.

Сказавши це, він швидко пішов геть, узявши телефон із кишені трупа квача і витерши його від крові об свій одяг. Анна здивовано дивилась йому услід.

― Гаразд. Я все розповім, ― турботливим голосом проказав Хуа Ян, співчутливо дивлячись на Анну, наче боявся її злякати чи роздратувати. ― В Адама насправді були вагомі причини ховатися. Ніхто не мав знати, що він вижив, розумієш? Адже усе це… увесь план… він не зміг би убити Марту, якби не діяв з-за куліс. Таку акторку, як вона, може здолати тільки режисер. Ним він і став.

― Убити Марту? ― замислилась Анна. ― Тобто…

― Так! Це все був Адам! Пам’ятаєш, коли ти знаходила у себе рекламки, котрі привели тебе на кладовище, де ти вперше «прочитала» свого мертвого батька? То було початком!

Це Адам був тим, хто просив Патрісію і Карен допомагати тобі… Анно, послухай, це була гігантська акторська дуель, яку він виграв! Він убив цю кляту стерву, управляючи всім з-за куліс… він погубив її її ж способом!

А згадай, що сталось, коли Бек ненароком підпалила твій будинок… ви всі думали, що тіло Дифтерії, яке містило цінні спогади і докази проти Марти, згоріло! Але ні! Я був тим, хто дістав його із вогню! Тоді демон, із яким домовився Адам, проник у світ живих і доставив тіло просто в Бункер. А ще Деніел Берк. Він також допомагав. У Бункері Марту убили по-справжньому! Так, Анно, вона вислизнула у Тартарі в останній момент, але… не довго вона прожила після того! Тільки повернулась в Бункер, одразу ж отримала кулю в лоб від Сари Адлер!

І це все робив Адам… він знав… знав, що Марта багато чого замислила… саме тому він почав діяти ще тоді, коли ви вперше мали проникнути в Тартар. Він убив вашого друга Джо тільки тому, що його дурацька вибухівка могла порушити всі плани. Я знаю, це дуже образливо для дівчинки по імені Ейпріл, що її батько так безглуздо загинув… я не підтримую того, що з ним зробив Адам, але… послухай, Анно! Адам, він… він ніколи не був лихим! Він не хотів нашкодити ні тобі, ні Джуліанові, нікому з вас! Просто він знав, що ніхто не справиться з Мартою, якщо на поле бою не вступить актор, кращий за неї. І він погодився ним стати. Перехитрити ляльковода може тільки майстерніший ляльковод… і тут є велика жертва. Йому довелось пожертвувати всім, а в першу чергу своєю репутацією…

Анна слухала це і не могла не заплакати.

― Виходить… виходить, це все був Адам? Він… він допомагав нам? ― на обличчі дівчини проступила ледь помітна посмішка. Вона згадала, як щойно він захищав її від квача і як допоміг перемогти у попередньому етапі. ― Він… він вижив… я… я не винна у його смерті… це… це тішить…

Говорячи це, дівчина поволі опустилась на коліна, підпираючи спиною стелаж із продуктами.

За ним непомітно для всіх стояв Адам, слухаючи кожне слово. На його оці також забриніла сльоза.

― Але… але… вони всі померли… Патрісія, Карен, Лета, мама, тато, Джеймі… мій брат, ― виговорюючи ім’я кожного, Анна згасала на очах. А тоді просто заридала, не в змозі стримувати емоції. ― Що з того, що Адам провернув все це і убив Марту? Що з того, якщо було стільки жертв?.. який в цьому сенс? Я… я рада чути, що він повернувся, але… чому повернутись не можуть інші? Чому повернувся лише Адам?! ЧОМУ?!!!!

І заридала так сильно, що в Хуа Яна стиснулось серце. Він припав біля неї навколішки й міцно обійняв.

― Ну, все, все, все буде гаразд, ти справишся з цим.

― Не справлюсь! ― тут же закричала Анна. ― Як я маю справитись?! Щойно вийду звідси, знову стану кровожадною вбивцею! Я… ― дівчина поглянула на Хуа Яна вкрай депресивним поглядом. ― Я убила свою подругу! Безжально! Ні на секунду не завагавшись. І… що гірше… я відчула… насолоду!

Вічно беземоційне обличчя Адама за стелажем позаду Анни сколихнулось. Його пронизали змішані емоції. Сльоза із його ока потекла швидше, однак він тут же стер її рукою, знову повертаючи собі непохитне обличчя. Ковтнувши слину, хлопець забрався геть.

― Сонце, я прекрасно тебе розумію, ти повинна триматись… повинна боротись. Навіть коли знову станеш посланцем, ― приговорював Хуа Ян.

― Я знаю… знаю! Чорт візьми, знаю це краще за тебе! ― крикнула Анна. ― Це не так просто, як ти думаєш! Це до біса дуже непросто! Ти думаєш, я хотіла вбивати Кетрін?! Я боролась! Боролась з усіх сил! Я бачила її налякане обличчя і як думаєш… як мені було, коли я усвідомлювала, що воно таке виключно через мене?!! Мені було до біса страшно, Хуа Ян! Я… я здалась Марті тільки тому, що хотіла позбутись болю! Я прийняла тьму тільки тому, що втомилась… втомилась боротись, розумієш?!

― Анно… ― сумно проговорила Рейчел.

― А ти, ― Анна кинула суворий погляд на дівчину. ― Тобі краще залишити це все, поки не пізно! Поки у тебе ще є вибір!

Почувши це, Рейчел тут же замовкла, відводячи погляд убік. Анна підвелась на ноги й рушила вперед, гукаючи Джуліана. Коли вони домовились, куди їй треба йти (Джуліан вже знайшов двері), Рейчел на секунду зупинила Хуа Яна. Дух Вогню стурбовано зиркнув на неї:

― Що таке, Рейч?

― Я… я хотіла сказати… я вже по вуха погрузла в цьому лайні. Я не піду.

― Але… ― схопився Хуа Ян.