Глава 139. Вона повинна протриматись, як би боляче не було

До останньої секунди Бек не вірила, що вдасться врятуватись. Вона розуміла, що змія просто-напросто задушить її, якщо вона не зробить спробу вибратись. І це спрацювало! Спрацювало! Вона змогла вибратись, хоч і звучало це якось зовсім безглуздо… але факт залишався фактом ― змія зникла, а вона лежала поруч із дверима посеред вишуканої туалетної кімнати.

Аби отямитись, довелось провалятись на підлозі близько хвилини. Вгамувати дихання не вдавалось. Серце далі калатало, як скажене, але дівчина знайшла в собі сили підвестись. Їй слід вже повертатись. Якщо вони зауважать, що її немає надто довго, вона може підвести Мін Чженя. А тоді… хтозна, що тоді буде! Можливо, схватка зі змією здаватиметься хорошим сном!

Бек відкрила позолочений кран у великому рукомийнику і вмила обличчя, змиваючи сльози. Очі все ще здавались розпухлими, але Бек знала ― це питання часу, поки регенерація справиться із набряклими повіками та розширеними судинами в очах. Інша справа із рукою…

Дівчина закатала широкий рукав, котрий, до речі, зовсім не постраждав після схватки зі змією ― під час атаки він просто закотився і змія кусала безпосередньо шкіру.

Промивши жахливу рану, Бек виявила, що порізи поступово затягуються, а дві великі діри від зубів хоч і страшно болять, проте, практично не кровлять. «А що кров? У мене червоний одяг, видно не буде», ― подумала дівчина і, важко видихнувши, наблизилась до дверей.

Вона загадала з’явитись у трапезній з круглим столом і так це й сталось.

На неї тут же спрямувались шестеро очей. Дівчина намагалась зробити якомога простіший вираз обличчя, аби не викликати підозру.

― Ти довго, ― захоплено всміхаючись, проговорив Мін Чжень. Було помітно, що перед тим, як Бек зайшла, вони обговорювали щось дуже смішне. Його щоки віддавали багровим відтінком, а очі сяяли радістю.

Бек нічого не відповіла, мовчки опустила погляд і направилась на своє місце.

― Ой, що ти цей, починаєш, ― зауважила Феста. ― Вона ж дівчина. Гадаєш, вона ходила просто справити нужду? За 900 років не второпав, для чого насправді дівчата так довго ходять в туалет?

Мін Чжень закотив очі. Бек краєм ока спостерігала за ним.

― От моя Мей знає, що я дуже довго наношу макіяж. Ну, ми ж не володіємо закляттями, як ви, і не можемо за секунду все зробити, ― зареготала Феста. ― Але вона завжди терпляче чекає, коли я підправляю його.

Вперше за довгий час Бек почула голос Сапфірового очарування. Він здався надзвичайно льодяним:

― Коли я чекала? І взагалі, дурню якусь говориш. Ми не в світі живих живемо, щоб робити макіяж в туалеті.

― Що ти починаєш, Мей? Ти завжди мене чекаєш! ― обурилась Феста. ― Ти просто не хочеш говорити про це на людях!

Поки вони обговорювали це, Бек встигла відмітити, що біль в ділянці руки, де її вкусила змія, посилився. Поступово наростаючи, він ставав настільки сильним, що дівчина неусвідомлено закусила губи, дивлячись на свої коліна, які вона стискала обома руками. «Чому ж… чому ж не проходить?» ― звучало в голові. Вона досі досить часто дихала і її обличчя було наповнене страхом.

Аж тоді поруч прозвучав шепіт Мін Чженя:

― Все гаразд? Розслабся, вони завжди себе так ведуть.

Бек, не повертаючись до нього, якомога скоріше промимрила:

― Так… так.

Та, хоч вона того й не бачила, але в той момент Багряний провісник поглянув на неї досить стурбованим поглядом.

Однак раптово прозвучав голос Фести:

― От не хоче вона того чути! Ну і добре! Поговоримо про вас! Багряний провіснику, раз вже в нас вечір правди… розкажи, що між вами?!

Бек закусила губи міцніше. Дівчина відчувала, як по обличчю стікає піт. І це зовсім не від раптового питання Фести. А від болю, який все посилювався…

― Що між нами? ― весело проговорив Мін Чжень.

Вмить Бек відчула, як його рука притягнула її до себе за плече раненої руки і притиснула так. Вкрай здивувавшись, дівчина зиркнула на нього, але побачила тільки могутню грудну клітку і яскраво виражений кадик.

― А-а-а-а! ― протягнула Феста. ― Ось у чому справа! Я так і знала! Ти ба! Мей, бачиш??? Я тобі казала, що вони пара!

― Яка пара? ― огризнувся Мін Чжень, не відпускаючи плече Бек. ― Вона ― моя служанка! Найвірніша між іншим! Тому я тобі спершу не сказав так! Але її вибрав мій Батіг. Вона ― саме та, хто мені буде найвірніше служити.

Та Колекціонер поривів протараторила:

― Так, так, так, так, так. Всі ми знаємо, що це за служанка. Ха-ха-ха. Найближча з усіх.

― Ще чого?! ― прокричав Мін Чжень, нахиляючись до столу, але досі не відпускаючи Бек. Тим часом біль в руці все більше посилювався і дівчина лиш продовжувала шепотіти собі: «Терпи. Просто терпи». ― Немає нічого такого і не буде! Ця дівчина, окрім того, що служанка, ще й мій тілоохоронець. Але, щоб від неї була користь, я сам її треную. Ось так ми й завітали до вас!

«Ох… чому ж так важко? Чому так болить? Я не розумію… вже мало загоїтись… ― дівчина непомітно сягнула рукою під рукав і торкнулась рани. Рука миттю забруднилась кров’ю. ― Прокляття!»