Глава 138. Інфеністка і демон відвідують місто Поривів

Джуліан в одну мить опинився перед Анною і, закриваючи її собою, намацав руку дівчини й міцно стиснув. А тоді кинув холодний погляд на Адама.

Анна уже відчувала, що зараз буде…

― Е, ні! Ні, ні, ні! ― крикнув Джуліан, в такт своїм словам махаючи пальцем вільної руки. ― Ти не можеш бути Шамберлейном! Шамберлейн відкинув копита! Жухнув з муру! Розбився вщент! Ти… ти не він! А тому не смій наближатися до моєї дівчини!

В якусь мить Анна і сама повірила словам Джуліана. Так, цей хлопець перед ними абсолютно точно виглядає, як Адам, однак, він не може ним бути! Адам загинув. Вона на власні очі бачила, як він упав з десятиметрового муру. Після такого навіть інфеністи не виживають.

Анна акуратно наблизилась до плеча Джуліана і він відчув, як вона міцніше стиснула його руку. Лиш на мить обернувшись до неї, Хантер знову насупився і процідив:

― Хто ти такий?

Хлопець перед ними мовчав. Він дивився пильно явно на одну лиш Анну, ніби чекаючи, що вона впізнає його і припинить усе це непорозуміння. Та от Анні це все здавалося нічим не інакшим, ніж здавалося Джуліанові. Вони обоє схилялись до думки, що поява «Адама» ― лиш хід Виклику, витівка, аби приструнити їх, не дати пройти цей етап.

― Чого ти витріщаєшся? ― прогарчав Джуліан. ― Відповідай! ― і знову мовчання. ― А-а-а… ― протягнув Хантер, второпавши, що цей пильний погляд стосується Анни. Він затягнув її подальше за свою спину і проказав: ― Слухай, ти або відповідаєш, або…

Та в ту ж мить перед ними вискочив Хуа Ян. Розмахуючи руками, він закричав:

― Це Адам! Справді Адам! Твій друг, Анно!

І Джуліан, і Анна впали в крайній ступор. Якого чорта Хуа Ян говорить таке?! Вони знайомі?!

Анна злегка визирнула з-за спини Джуліана, але все ще продовжувала стискати його руку.

― Хуа Ян? ― пробелькотала вона.

Упіймавши її погляд, дух Вогню закричав:

― Так! Так, це Адам! Це не витівка Виклику! Він справді тут і… справді вижив!

Та тут же Адам кинув на нього холодний погляд і процідив:

― Хуа Ян…

Той злякався лиш на мить, а тоді знову закричав:

― Він вижив, бо це я врятував його!

В голові Анни все перемішалося. Як міг Хуа Ян врятувати його?.. ах, точно, це ж було місто Вогню, все сходиться… та все одно, що тут в біса відбувається?

Адам раптово зібрався іти геть, але Хуа Ян прокричав йому вслід:

― Ей! Ти не можеш просто так піти! Скільки ти будеш ховатись?! Скільки ти будеш змушувати мене про все мовчати?!

Адам тут же розвернувся, обвів його крижаним поглядом і кинув:

― Ти знаєш причину.

― Знаю. І що? Це привід приховувати все від них?! ― махнув рукою Хуа Ян. ― Ти повинен нарешті все розповісти! Вони… вони твої друзі!

Анна відчула на собі льодяний погляд Адама. Його уста проговорили чітко і без жодних емоцій:

― Вони ― не мої друзі.

― А… а… а! Е?! ― Хуа Ян гадки не мав, що йому робити, але Адам в ту мить підійшов до трупа квача, порився в його кишенях і, діставши щось звідти, кинув під ноги Анні і Джуліану.

Анна зиркнула вниз. То виявився той самий ключ! Він весь час був у квача!

Проходячи мимо них, Адам сказав:

― Візьмете телефон, який Розенбаум встиг запхати йому в куртку, і простежите, де він стояв більшу кількість часу, поки у торговому залі панувала тиша. Там і будуть потрібні двері.

Сказавши це, Адам пішов геть, незважаючи на марні спроби Хуа Яна його зупинити.

― А… а як же так?! ― роздратувався Хуа Ян.

― Ей, спокійно, все буде гаразд, ― прошепотіла Рейчел, опинившись поряд.

Він зиркнув на неї одномоментно, а тоді поглянув на Анну, що вже вийшла з-за спини Джуліана.

― Так, це він. Він весь цей час був живим. Я розповім вам все… але… спершу…

― Ні, ― промовила Анна, тримаючи в руці ключ. ― Квач мертвий, більше нам нічого не загрожує. Двері можна відчинити в любу мить, але поговорити ми маємо тут. Щойно ми покинемо Виклик, все знову стане таким, як раніше. Ми… ― сумно проговорила Анна, ― станемо такими, як раніше…

― А, ― бовкнув Хуа Ян, ― ну… тоді слухайте.

***

Бек, по суті, навіть не встигла толком отямитися, як вони з Багряним провісником у морі каяття уже стояли на окраїні міста Величі. Це місце дівчині одразу видалося знайомим ― саме тут вони зустрічали Колекціонера поривів та її вірних подруг. Чи… не тут? В якусь мить Бек зрозуміла, що до міста Величі ведуть чимало таких от кам’яних мостів і усі вони з вигляду однаковісінькі. Однак Мін Чжень уже був готовий відправлятися.

Ребекка повернулась до нього й запитала:

― Ти так і не відповів. Навіщо нам навідуватися до Колекціонера поривів, якщо ви бачились кілька годин тому?

Та відповідь уже не судилося почути. Демон схопив її за руку, а в наступну мить скористався закляттям Телепортації. Темно-червоні іскри розчинилися у повітрі довкола них і Бек второпала, що локація суттєво змінилась. Треба ж, за долю секунди вони подолали таку величезну відстань! Мабуть, сила цього демона величезна… Бек непомітно обвела його поглядом. Мін Чжень виглядав велично. І… досі тримав її руку у своїй.