Глава 132. «С'est un message du paradis»

― Я детально вивчив склад речовини у твоїй крові, ― говорив Деніел Берк, одягнений у білий халат та сині нітрилові рукавички. Він стояв над столом, повним різного лабораторного обладнання. У руці хлопця знаходилось предметне скельце, яке він дістав з-під мікроскопа. ― Це не просто інфекція. Будь це звичайним зараженням демонічною сутністю, ти моментально вилікувався б. Все-таки, у цьому наша суть. Ми не хворіємо на інфекційні захворювання і таким чином являємось захищеними від проникнення демонів.

Він повернувся обличчям до Нейта, що сидів на круглому стільці трохи поодаль від лабораторних столів. Поруч із ним стояла стійка із крапельницею з біорозчином, модифікованим тіткою Розалі, що дозволяла йому позбутись болю та жару.

― Але… ― бовкнув Нейт. ― Чому ця фігня мучить мене?

― Я схильний думати, ― Деніел, як справжній науковець, підніс скельце на світло, ― що це сама демонічна енергія. Те, що живить їх. Те, що дає їм силу. У світі живих вони користуються людьми, як джерелами енергії, аби поповнити власні запаси. Але ж далеко не усі демони, що живуть в Тартарі, проникають у наш світ. Ця речовина… схоже, вона є тим, чим «харчуються» демони у себе вдома.

Нейт мугикнув.

― Якщо це не людська енергія і не демонічна сутність, тоді що це?

― Я б сказав, щось подібне на біорозчин для інфеністів. Для нас він заміняє їжу і при цьому неймовірно насичує. Ця штука чинить подібну дію для демонів.

― Добре, ― зітхнув Нейт. На вид він здавався хворобливим. Хоч під його шкірою уже не виднілись жахаючі сяючі судини і його не мучив жар, під очима хлопця з’явились жахливі фіолетові синці. ― Якщо ця штука зв’язана із демонами, якщо вони жруть її… я все одно не розумію, чому мій організм не може з цим справитись?! ― хлопець зіскочив зі стільця. Стійка із крапельницею ледь не впала. Він вчасно зреагував і на швидкості інфеністів підхопив її. ― Трясця! ― крикнув Нейт, із дзвоном поставивши стійку на вкриту плиткою підлогу. ― Я не хворів, скільки себе пам’ятаю, а теперішній мій стан… ця штука, розроблена бабою Розалі… вона створює лиш враження удаваного благополуччя!

― Я проведу потрібні дослідження і подивлюсь, що можна зробити, ― суто по темі озвався Деніел, повернувшись до стола із лабораторним приладдям. ― Але і зараз мені є що тобі запропонувати.

Він став поратися серед безлічі автоматичних шприців у коробці у пошуках невідомо чого. Нейт підійшов до хлопця збоку і, обпершись рукою із катетером на стіл, сказав:

― Слухай, чувак, ти обіцяв, що розкажеш мені все.

Деніел повернувся у півоборота:

― Я нічого тобі не обіцяв.

― Значить, он як, ― зронив Нейт, дивлячись в глибину лабораторії. ― Не обіцяв. А як же довічне братерство і «я відвернусь від тебе тільки після зради», «наша трійця завжди буде разом»…

Деніел різко повернувся:

― Саме так, Нейт, трійця. Ти мене не зрадив, але…

― А, я зрозумів! ― відійшов від столу Нейт, аби дивитись Деніелу в очі. ― Люсія! Наплела тобі, що я зійшовся з іншою, що зрадив її позаочі… ха-ха! Прекрасно! От тільки… я не думав, що ти такий каблук!

― При чому тут це? ― випалив Деніел, відклавши інструменти і обпершись руками на стіл. ― Ти себе чуєш?

― А ти? Хочеш сказати, це Бек зруйнувала нашу дружбу?

― Я не…

― А, то, може, все-таки винен я, бо кинув Люсію? От тільки… це вона була тією, хто кинув мене. І… я взагалі думав, що це не зможе стати перепоною між нами. Люди сходяться і розходяться! Що з того, що ми зустрічались? Ми не зійшлись, все. Але при цьому ми все ж одна команда!

― Не говори мені про команду, чувак, ― зронив Деніел. ― Тебе не було кілька місяців. Але я не роблю з цього кіпішу.

― Тобто… тобто це я роблю кіпіш?!

― Слухай, чувак, тобі варто заспокоїтися… ти не контролюєш гнів… може бути, що це демонічна енергія так на тебе впливає… присядь…

Він наблизився, аби обхопити Нейта руками і посадити на стілець.

― Що ти… що ти робиш?! Не торкайся мене! Я сам вирішу, коли мені заспокоїтись!

І щосили відштовхнув Деніела. Будучи вдвічі сильнішим завдяки таланту «сила» Нейт зумів так сильно штовхнути хлопця, що той завалився на лабораторний стіл і власним тілом зніс купу приладів, після чого упав на підлогу просто на їхні осколки. Білий халат тут же заплямувала яскраво-червона кров. Падаючи, Деніел наткнувся долонею на один із осколків і той проткнув її наскрізь.

Очі Нейта різко розширилися. Він тільки зараз усвідомив, що накоїв у пориві непідконтрольного гніву. Його вірний друг лежав у купі осколків, постраждавши від його ж рук.

― Чувак… ― вирвалося із рота Нейта.

Деніел поволі підвівся, струшуючи із себе бруд та дрібні осколки.

― Чувак, я… я… вибач… я погарячкував… я не повинен був… ти…

Він за долю секунди опинився поруч, начисто забувши про крапельницю. Катетер вилетів з руки, покотившись по підлозі.

― Давай я тобі допоможу…

Але Деніел відсахнувся від нього, підвівся сам і миттю вийняв осколок із руки. Вона почала сильно кровити, але хлопець на це не зважав. Він перемотав її шматком якогось бинта із стола навпроти й поглянув на Нейта. Той виглядав цілковито розгубленим.