Глава 130. Застряглі в супермаркеті. Частина друга

Кет тягнула Лео між рядами стелажів за руку. Хлопець ледве встигав за нею. Аж тоді він різко зупинився, повернувся до неї і сказав:

― Дай мені свій телефон.

Кет остовпіла.

― Нам треба утікати! ― зашипіла вона якомога тихше.

― Нащо? Я зніс цього мудака візками, він, скоріше за все, у нокауті, а ця баба… так, тут була ще баба, озброєна кинджалом, чорт візьми! Вона ледь мене не пошматувала! Але я всадив їй в груди палку і… думаю, вона відкинулася.

― ЩО?! ― отетеріла Кетрін, цілковито усвідомлюючи, що тією «бабою із кинджалом» була Анна. ― Що ти зробив?!

― Спокійно, тут повно відеокамер. Копи ні за що нас не засадять. Це був самозахист. А тепер дай мені телефон, ― настояв Лео. Із його обличчя краплями лився піт, але хлопець залишався непохитним. ― Пора викликати копів і валити звідси. Я не маю бажання з’ясовувати, чи не ховаються тут іще їхні спільники.

― Та ні-бо, Лео! ― закричала Кет, все ще шепітним голосом. ― Ти що, не бачив? Вони… вони… вони дуже сильні і…

― Блять, звичайно, бачив! ― вилаявся хлопець. ― Вона сковорідку погнула голими руками. Або я перебрав із цигарками, або це реально було. Але, тим не менш! Я проштрикнув їй груди! Після такого навіть такі мутанти не виживуть!

Очі Кетрін забігали туди-сюди. Усвідомлення усього зводило її з розуму. Лео убив її колишню одногрупницю! Та ні, подругу її дитинства, яку вона знала стільки, скільки себе пам’ятала! Кет не могла в це повірити… так, вона добре пам’ятала запис із відеокамери власного будинку, на якому Джуліан розправився із Максом, демоном Сифілісу, однак… це ж Анна! Невже вона така ж, як він? Що вони за істоти? Також демони? Чому вони полюють на них?

Поки вона перебувала у стані шоку, Лео сам заліз рукою в кишеню її куртки і дістав звідти телефон. Швидко набрав 911 і тут…

― Блять!

― Що таке? ― Кетрін підняла на нього налякані очі.

― Твій телефон вирубився! Ти що, не могла його зарядити?! Трясця! Чому в таких ситуаціях завжди така дурня?! ― Лео був настільки злий, що був готовий розбити телефон об плитку в будь-яку мить.

«Добре… добре… нехай Анна і Джуліан збожеволіли… нехай вони полюють на нас. Я не збираюсь тут помирати! Має бути якийсь вихід, окрім дзвінка у поліцію…» ― поки Лео злився, Кетрін стала озиратися довкола. Вони стояли в одному з кінців торгового залу, де продавався спортивний інвентар. На одній із стін висів план будівлі. Дівчина поспішила туди і швидко вивчила його очима.

― Скоріше, сюди! ― окликнула вона Лео.

Він заховав телефон Кет у кишеню джинсів і метнувся за дівчиною. Вона бігла повз стіну, намагаючись знайти двері на склад. На плані було зображено, що через склад можна потрапити у підвал, а із нього, по суті, мали б бути двері назовні. Чітко відтворивши у голові накреслений план будівлі, дівчина швидко знайшла потрібні двері. З усієї сили смикнула за клямку… відчинено!

Вони влетіли всередину складського приміщення сповнені величезними надіями. Тут було достатньо темно, однак Кетрін це не зупинило. Вона продовжувала пошуки входу у підвал. Для цього доводилося оглядати усі стіни, що були заставлені різними величезними коробками та іншим вантажем.

Лео тим часом бурмотів:

― Ніколи не думав, що таке може статися. Подумати тільки! Зовсім незнайомі нам люди вирішили убити нас, бо ми, бачте-но, зосталися зачинені у супермаркеті! Ошаліти!

Кетрін добре розуміла, що люди ці, не зовсім незнайомі. І саме цей факт найбільше лякав її. По-перше, вона не могла зрозуміти мотиву, а по-друге, дівчина підозрювала, що ніякого вбивства не було. Перед її очима знову і знову з’являвся той момент із відеозапису камери спостереження її будинку. Джуліан ударив цього чоловіка так сильно, що той аж відлетів. Він розбив йому обличчя, але, коли той утікав, воно моментально загоїлось! Ні, Лео не міг убити Анну. Якщо судити по тому, на що здатний Джуліан, вони не можуть загинути від руки просто смертного. Тільки не так.

Саме через це Кетрін продовжувала відсувати важезні коробки у намаганні віднайти двері у підвал. Це була їхня остання надія…

Тим часом Лео доклав усіх зусиль, аби присунути до дверей на склад величезний вантаж. Він мав надію, що це зможе стримати Джуліана, адже хлопець добре розумів, що він може відновити полювання, коли отямиться.

І він не помилявся…

В іншій частині складу з’явився чоловічий силует. Було добре зрозуміло, що він одразу ж побачив Лео. Тож хлопець закричав:

― Чорт візьми-и-и! Він тут! Тут! Як же ти, бляха, сюди потрапив?!

Лео озирався у пошуках чого-небудь, що могло слугувати зброєю, але, крім коробок із незрозумілим вмістом, тут нічого не було. Аж тоді із іншого кінця складу долинув голос Кетрін:

― Швидше, сюди! Я знайшла!

Лео рвонув на її голос так швидко, як міг. Він навіть не смів озиратися, маючи надію на те, що встигне. Хлопець добре розумів ― Джуліан женеться за ним.

― Стійте! Зупиніться! ― кричав Розенбаум.

Кет і Лео залетіли в підвал, моментально зачиняючи двері. Вони повернули ключ у замку і обоє навалились на двері в надії, що зможуть таким чином стримати проникнення убивці. Джуліан з’явився поруч за лічені секунди. Він гупнув долонею по дверях із криком: