Глава 126. Коли третього шляху не існує, ти віддаєшся тьмі.

Про те, що протизакляття успішно подіяло, засвідчив крик Аїда. Він схопився за серце, будучи змушеним опуститися на свій трон. Янтарне свічення довкола Анни пропало, а магічне коло стерлось само по собі, перетворившись у янтарні пилинки, що вмить розсіялись у повітрі. Разом із цим Анна і Джуліан відмітили, що їх більше не стримує ніяке закляття і тепер вони можуть підвестись на ноги. Інфеністи тут же скерували свої погляди на Аїда.

― Подіяло??? ― запитав Джуліан. ― Ви відчуваєте себе…

― Вільним? ― невпевнено пробурмотів бог смерті, піднімаючи руку. ― Так. Принаймні тому, що я можу говорити, хоча ця стерва наказала мені мовчати.

― Прекрасно! ― викрикнув Хантер. ― Чудово! Іскорко, бачиш, вийшло! Вийшло! Ми змогли! Все було не дарма! ― він тут же повернувся до дівчини і схопив її за руки.

Хлопець виглядав радісним, однак Анна прекрасно розуміла, що він видавлює із себе ці емоції. Сама вона навіть не думала радіти. Щось підказувало, що усе це ― далеко не успіх…

― Ну, все. Тепер я відправлю цю стерву в пек… ― почав було Аїд, однак раптом затнувся і тут же видав жорстке зідхання.

В наступну мить Анна і Джуліан з жахом спостерігали за тим, як із грудей бога смерті вилазить закривавлений клинок кинджалу Вічності! З-за спини Аїда визирнула Марта. Як виявилось, поки усе це відбувалось, вона зуміла нишком пробратися за трон і підготуватись до неочікуваного нападу…

Подумати тільки! Усе це… самопожертва Хуа Яна… усі ці старання… усе було марним!

Усе це було черговим планом Марти Айвазіс!

Та часу на усвідомлення всього, що відбулось, дівчина їм не залишила. Тут же вийнявши кинджал із грудей Аїда, котрий сконав миттєво, вона на швидкості інфеністів опинилась поруч із Анною та Джуліаном. Рвучко підняла руку з кинджалом догори і тут же з-за Аїдового трону, де ще недавно горіло яскраво-голубе полум’я, вилетів струмінь тьми. Він став всякати в кинджал, а Марта почала реготати, як божевільна:

― ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА!

― Трясця, що відбувається?! Вона щойно… убила Аїда?! ― шоковано прохрипів Джуліан, намагаючись нащупати Аннину руку.

― Поняття не маю… ― дівчина ошелешено зиркнула на тронне підвищення. Аїд лежав обличчям в підлогу, не рухаючись, а довкола нього все більшала калюжа темно-червоної крові.

Чого-чого, а такого ніхто з них не очікував! Виходить, Марта усе це влаштувала спеціально, аби убити Аїда?!

Та не встиг Джуліан намацати руку Анни, як його раптово підняло у повітря незримою силою. Він абсолютно не міг цьому пручатися і за мить уже висів у повітрі, окутаний темрявою, яку призвала Марта з-за Аїдового трону.

― Відпусти його! ― відчайдушно закричала Анна.

Вона хотіла накинутися на Айвазіс, але що… що вона взагалі могла зараз зробити?! Усе, що вони запланували, давно пішло крахом!

Тьма нарешті перестала так інтенсивно згущуватися довкола Марти і вона опустила кинджал, припинивши божевільний сміх. Ковтнувши слину, дівчина зловтішно всміхнулась і проговорила:

― Ось і вирішальний момент, Анно. Я готова привітати тебе, як останнього гравця моєї гри!

Анна застигла на місці. Нутром вона відчувала, що тьма незримої сили підбирається до неї, крадучись над підлогою, як штучний дим… вона прекрасно розуміла, що тьма ця ― далеко не така, як темна енергія демонів чи злих духів… це щось в рази могутніше! Щось таке, із чим вона ще ніколи не стикалась… і навряд чи стикався хтось із тих, кого вона знала.

― Що ти в біса замислила?! ― заревіла Анна.

Марта поспішила відповісти досить розважливим тоном, наче усе для неї і справді було грою:

― Я безперечно розповім тобі усю правду, Анно Уеллінг. Тепер ти до цього готова і… тепер ніхто нам не завадить, ― солодко протягнула вона. ― Все ж таки, тільки ти можеш мене зрозуміти. Адже ми з тобою не такі вже й різні…

― Ми абсолютно різні! ― відрубала Анна. ― Ти клята стерва, яка не рахується із життям невинних людей! Ти обманщиця, яка прикидалась невинною дівчиною, а на ділі витворяла неймовірної жорстокості речі!

― Бла-бла-бла-бла-бла, ― закотивши очі, проговорила Марта. ― Як завжди ваші геройські промови, з яких толку нуль. Погодься, Анно, ти прекрасно розумієш, що тобі доведеться мене вислухати, ― сказавши це, Айвазіс ніби мимохіть підвела очі догори.

Анна простежила за нею. Марта всього секунду дивилась на Джуліана, котрий зависнув у повітрі, окутаний темрявою. Хлопець був без тями. Уеллінг зціпила зуби, але не сказала ні слова, прекрасно розуміючи, що допоки Джуліан перебуває в лапах цієї незрозумілої тьми, краще їй не нариватися на бійку, навіть якщо у неї і справді є шанс убити Марту в бою.

― Певна річ, у тебе є шанс вбити мене у бою, ― неначе прочитала її думки Айвазіс. ― Саме тому у житті я рідко застосовую силу. Мізки, ― рука її потягнулась до скроні, ― ж набагато могутніша зброя.

Анна насупилась.

― Насправді, тобі немає в чому винити себе. Просто так склалося, що я дізналась про тебе і вирішила ввести у свою гру. Ти боролась гідно, я змушена це визнати. Ти до самого кінця намагалась розкусити мої плани. Ти старалась, намагалась захистити усіх, кого любиш… ти безсумнівно прекрасно боролась! Я готова схилити перед тобою голову і… так, чому б ні, я зроблю це! Бо ти справді заслуговуєш похвали! ― сказавши це солодким голосом, Марта схилила корпус, нахиляючи голову вниз, наче і справді кланялась Анні. Уеллінг тільки ще більше насупилась від цього жесту. ― Ти неймовірна, Анно! ― крикнула Марта, випроставшись. ― З тобою в житті сталося стільки всякого лайна, а ти усе одно зуміла не втратити себе! Це вражає! Саме в цьому і полягає наша схожість…