Глава 124. Наші серця назавжди із тобою, Лето.

Розповідь Марти звучала із усіма деталями, тож Анна з легкістю могла усе собі уявляти.

Вона наче буквально перемістилася у той момент, коли Лета у спробі напасти на Марту потерпіла поразку і Айвазіс спіймала її, притиснувши клинок гнучкого меча до горлянки інфеністки. Побачивши це, Аїд моментально сполохнувся. В очах його на мить пробіг сущий страх.

― Навіть не думай вдаватись до яких-небудь трюків, ― солодко проговорила Марта, дивлячись в очі богу смерті. ― Інакше я вмить спорю їй горлянку.

Лета не втрачала непохитності і блискавично процідила:

― Ха! Якби ж-то його хвилювало моє благополуччя!

― Помиляєшся, ― прошепотіла Марта на вухо інфеністці, не спускаючи очей з Аїда, котрий з кожною секундою насуплювався все більше. ― Чоловік на цьому троні, можливо, і справді є головним лиходієм у всіх легендах про грецьких богів… бог смерті, бог зла та темряви… та на ділі все далеко не так просто… у нього є одна слабість, заради якої він здатен пожертвувати усім, в тому числі і самим собою.

Марта зробила паузу, вочевидь, аби нагнати напружену атмосферу, а тоді, все ще вдивляючись в Аїда пильним і дуже хитрим поглядом, протягнула:

― І ця слабість ― ти, дорогенька. Саме тому ти і є частинкою моєї гри.

Лета зареготала:

― Ну, давай, убий мене! Поглянемо, як він зреагує! ― дівчина так само, як і Марта, дивилась виключно на Аїда.

Обличчя бога смерті похитнулось. У ньому явно промелькнула нотка тривоги, коли Лета вимовила ці гострі, як ніж, слова. Він тут же загримів:

― Замовкни, Лето! Я розберусь сам!

Марта вдоволено вишкірилась.

― Що і треба було довести.

― Ти нічого не знаєш! ― випалив Аїд, дзвякнувши кайданами. Він відійшов на максимально можливу відстань від трону. ― Що б ти не затіяла, усе це не принесе тобі нічого, окрім розчарування! Я знаю про твою угоду! Ти не зможеш уникнути його гніву! Тільки не так! Ти приречеш не лише себе, а й увесь Тартар… і… можливо, навіть світ живих, на неймовірні страждання!

Аїд кричав це із такою пронизливою інтонацією, що важко було не вірити в усе сказане. Марту ж це аніскілечки не зачепило. Вона здавалася все такою ж впевненою у своєму плані самовдоволеною сучкою.

― Я знаю, ― зронила вона. ― Я все знаю. А також те, що ти любиш цю дівчину, як власну доньку і завжди любив… ти заліз в тіло китайця під іменем Фан Сяо Гу, аби потрахатися із рандомною жінкою з бару, та коли вона завагітніла і потім народила дитя… ти второпав, що життя не таке вже й безглузде. У тебе з’явилась донька. Твоя власна донька… у ній твоя кров, Аїд. У ній твоя сила… твої емоції були безцінними, коли ти вперше побачив її. А потім вона росла у прийомній сім’ї, в кінці кінців активувавши свій талант інфеніста. Хто б міг подумати! Донька повелителя Тартару ― інфеністка! Неймовірно! ― із неймовірно артистичною інтонацією говорила Марта. ― Ти не міг дозволити їй ризикувати своїм життям. Але ж де би стала дівчина із таким запальним характером слухати якогось там незнайомця?! Тому ти знову вліз в тіло Фан Сяо Гу і став наглядати за нею в Бункері… геніальний план, вищий клас! Прекрасна акторська гра! Я б навіть сказала… нічим не гірша за мою…

― Замовкни! ― заревів Аїд. ― Заткни свого паршивого рота! ― із кожним його словом звучав дзвін кайданів, бо бог смерті розмахував рукою, акцентуючи на емоціях.

А Лета… зрештою, вона таки пройнялась розповіддю Марти. Спочатку дівчина не хотіла вірити в почуте, але обличчя Аїда говорило само за себе… дівчина навіть не помітила, як її охопили такі ж емоції, як і її батька.

― Замовчи, стерво! Замовчи! Це неправда! Цей паршивець ― просто клятий бог смерті! Він не здатен на почуття!

― Іще як здатен, ― солодко протягнула Марта. ― В іншому випадку його очі зараз би не були на мокрому місці. Іронія просто в тому, що Аїд, бог смерті, на ділі виявився простісіньким слабаком. Образ всесильного повелителя мертвих ― просто казочки для дітей. В кінці кінців, ― Марта підвела погляд на Аїда, ― він навіть не зміг убити власного брата.

― Це неправда! Усе неправда! Я тебе уб’ю! Уб’ю! Ти несеш конкретні нісенітниці! ― кричала Лета, на очах якої заблистіли сльози. Дівчина почала інтенсивно пручатись, тож Марті довелося посилити хватку і міцніше притиснути клинок гнучкого меча до горлянки інфеністки.

Айвазіс цілковито насолоджувалася спектаклем.

― Прекрасно. Чудово! Неймовірно! Яка захоплююча сцена розігралася у цьому тронному залі, ― артистичним тоном проговорила вона. ― Горе-батечко бог смерті, котрий не бажає визнавати свої істинні почуття і шокована до стану ступору донька, котра відмовляється приймати очевидні факти… а все завдяки мені! Та я просто геній! Я сьогодні посприяла возз’єднанню легендарних брата і сестри, а тепер стаю свідком возз’єднання доньки і батька!

Лета пронизуючим поглядом дивилась на Аїда. Із очей її текли сльози відчаю. Вона не могла повірити, усе це просто не вкладалося в голові… вона була впевнена, що зможе втримати себе в руках, але на ділі це виявилось непосильним завданням. Погляд бога смерті практично нічим не відрізнявся від погляду його доньки, але він не плакав. Він просто стояв і пильно дивився на неї із кам’яним обличчям.

А Марта продовжувала далі: