Глава 123. Реджино, Реджино!..

Реджина, схоже, не збиралася одразу ж відповідати на запитання Анни. Джуліан не зводив із Аллен погляду і Уеллінг вже помітила, як його рука тягнеться до рукоятки меча на поясі. Тоді Реджина, ковтнувши слину, впевнено промовила:

― Я не знаю, як сюди потрапила. Пам’ятаю тільки, що отямилась посеред лісу і, коли вже зіткнулась із цими монстрами, второпала, що знаходжусь в Тартарі.

Джуліан насупився:

― А до цього?

― До цього? ― повторила Реджина, дивлячись на хлопця.

― Що було до того, як ви знепритомніли? Можливо, ви пам’ятаєте, хто відправив вас у нокаут? Де це було? ― Хантер сипав питання за питанням, що Анна вже дещо насупилась. Він вийшов трішки уперед, аби опинитись поближче до Реджини. ― Наскільки мені відомо, ви ― глава Елеонського Бункера, найголовнішого у всьому світі. Невже вас так легко викрасти?

Реджина стояла в ступорі. Анна уважно стежила за її реакцією. Міс Аллен раптом розсміялась.

― Ах, он як, значить… ― проговорила вона, звертаючись наче зовсім не до Джуліана чи Анни. ― Змусила моїх працівників підмішати щось у мій чай. От же ж продажні личинки! ― вилаялась вона, махнувши рукою.

Та Джуліан не особливо то й вірив у її слова. Анна також ні на секунду не розслабилась. Досвід доводив, що люди прекрасно вміють грати роль… тож вони знали, що спішити із довірою цій жінці не можна, навіть якщо вона зараз представить їм усі аргументи того, що не підтримує дій своєї сестри.

У голові кожного з них вже сформувалися висновки щодо того, як слід вчинити, але часу і можливості обговорити це наодинці не було. Тож Анна промовила непохитним тоном:

― Я думаю, ви розумієте, чому ми не можемо вам довіряти. Ваша сестра обманула неймовірно велику кількість людей і ми не можемо бути впевнені, що ви ― не одна з її маріонеток.

Реджина уважно слухала кожне слово і не було видно, щоб вона мала щось проти.

― Тому, щойно ми увійдемо в місто, я попрошу охоронців дозволити вам почекати в місті, поки ми з усім розберемось.

Джуліан здивовано зиркнув на Анну. Схоже, його план був зовсім не таким.

― Я розумію, ― зронила Реджина. ― Я зроблю так, як ви кажете.

Та тут же зашипів Джуліан, наближаючись до Анни і намагаючись шепотіти їй на вухо:

― Що ти робиш? Вона… вона нам потрібна!

Анна різко зиркнула на Реджину. Не було жодного сумніву, що вона усе чує, незважаючи на шепіт і досить велику відстань між ними.

― Я не збираюсь вчиняти чергові помилки! ― засичала у відповідь Анна, всього лиш на мить зиркаючи на Джуліана. ― Очевидно ж, що Марта притягнула її сюди із власних цілей! Вона знала, що ми тут будемо!

Джуліан сказав:

― Звичайно, знала! Вона сама нас сюди привела, невже досі не помітила, Іскорко? Вона водить нас за ніс… але поки її тут немає, ми можемо спробувати помінятися ролями…

Тільки він це договорив, як тут же вихопив з-за пояса пістолет і вистрелив Реджині просто в шию. Від неочікуваного пострілу вона тут же звалилася на землю. Рана була не смертельною, однак подіяла саме так, як замислював Джуліан. Куля швидко перекрила доступ повітря по трахеї і Реджина знепритомніла.

― Що ти наробив?! ― закричала Анна.

Джуліан опустився на коліна перед непритомною Реджиною, що лежала на боку, і оглянув рану.

― Чудово, ― проговорив він, всміхаючись єхидною посмішкою. ― Деніел колись навчив мене, куди потрібно стріляти, коли хочеш вирубити інфеніста. Ефект той же, що зламати шию. Допоки куля знаходитиметься у її трахеї, регенерація не спрацює, організм не насититься киснем і вона перебуватиме в так званій комі і організм житиме тільки завдяки регенераційним можливостям інших тканин. Та щойно кулю буде вийнято, повітря знову поступить у легені і вона прокинеться.

Анна не могла дібрати слів.

― Ти… ти… ти геній! ― викрикнула вона. ― Чорт, я думала, куди її подіти… і зрозуміло ж, що Марта відправила її сюди з якоюсь ціллю… я в принципі не здатна вірити всім з її роду…

― Так, ― зронив Джуліан. ― Більше того, тепер ми можемо взяти її із собою.

― Але… не простіше десь заховати її з кулею в трахеї, поки все не закінчиться?

― Ні. Пам’ятай, ми щойно випередили Марту на один крок. Але хтозна, яким буде її наступний хід. Ця непритомна тушка глави Елеонського Бункера ― наш козир. Більше того, вона її сестра.

Анна пхикнула. В голові пронеслося: «Ага, якби у цієї стерви Айвазіс існувала хоч мінімальна любов до сестри, вона б не послала її в Тартар непритомною».

В ту ж мить з-за муру міста Вогню з’явилась група духів-охоронців. Анна показала їм пропуск, наданий їм Колекціонером поривів лілового поля, і вони тут же впустили їх в місто. Джуліан проніс Реджину на своїй спині.

За якийсь час вони безперешкодно пройшли по підземному тунелю просто до врат в тюремний вимір Аїда. Охоронці, що проводили їх, тут же пішли геть. Опинившись наодинці з Анною, Джуліан нарешті скинув непритомну Реджину з плечей і проговорив:

― Слухай, фігня якась, вони минулого разу були готові нас прирізати за порушення периметру, а зараз провели до самих врат. Щось тут не в’яжеться.