Глава 122. Невезуча інфеністка зустрінеться віч-на-віч із самим владикою демонів.

Хуа Ян розплющив очі від того, що знадвору долинув якийсь шум. Дух скочив на ноги в ту ж мить, як двері тюрми відчинилися і усередину увійшли дві персони. Один із них мав коротке коричневе волосся, зібране у високий хвіст, а волосся іншого було чорним і довгим, зібраним у такий же хвіст. То були не хто інші, як наближені слуги Багряного провісника у морі каяття ― Лі Тун і Лі Дун. Лі Тун вирізнявся вкрай нахабним виразом обличчя, а лице ж Лі Дуна залишалося непривабливо холодним, хоча риси його були досить гарні.

Щойно Хуа Ян побачив обличчя тих, хто запечатали його магічну силу, то одразу ж відчув неабиякий гнів. Помахом руки він скасував закляття сну, яке вдалося накласти на Ребекку, застосувавши останню каплю магічних сил. Дівчина тут же прокинулася, різко розплющивши очі і сівши на підлозі.

Хуа Ян крикнув, виставивши вперед руку:

― Ви! Ви чого прийшли так рано???

Його поведінка нагадувала поводження малої дитини, яку прийшли сварити злі дядьки. Лі Дун, не повівши навіть бровою, холодно сказав:

― Багряний провісник у морі каяття готовий вас прийняти.

― О, ― підняв брови Хуа Ян, тут же опустивши руку. ― Он як. Ти ба. Не пройшло і ста років.

Він вхопив Бек за руку (вона якраз встигла зрівнятись із ним) і вже зібрався пройти мимо слуг, як вперед вийшов Лі Тун. Обличчя його виглядало таким невдоволеним, що виникало враження, буцімто його дратує увесь світ. Побачивши здивоване обличчя Хуа Яна, Лі Тун важко зітхнув. А тоді, склавши руки на грудях, пробурмотів:

― Е-е ні, ― буркнув він, обводячи Хуа Яна вкрай презирливим поглядом. ― Ти залишаєшся.

― В сенсі? ― ляпнула Бек, кліпнувши очима.

― В прямому, ― відрубав Лі Тун, закочуючи очі. ― Іде тільки кучерява. Ти, ― просвердлив він поглядом Хуа Яна. ― Залишаєшся тут.

Хуа Ян поспішив заперечити, все ще тримаючи руку Бек у своїй:

― Ні-ні-ні! Так не піде! Ми ідемо двоє!

Лі Тун пхикнув.

― Ти серйозно хочеш противитись волі Багряного провісника у морі каяття?

Хуа Ян помітно спохмурнів, але видавити себе не став:

― То й що? А взагалі, відколи така жага до правил і урочистостей? Мін Чжень мені як старший брат, я не думаю, що…

Та обличчя Лі Туна змінилось так миттєво і настільки категорично, що Хуа Ян затнувся на півслові. Бек одразу второпала, у чому справа.

― Тобі. Не слід. Називати. Багряного провісника у морі каяття. Цим. Іменем, ― відчеканив Лі Тун, погляд якого враз став неймовірно лихим і проникливим. Бек від страху сильніше стиснула руку Хуа Яна.

― Е-е-е, ― боязко підняв брови Хуа Ян. ― Я не…

― То ти ідеш? ― роздався приміщенням холодний голос Лі Дуна.

― Я… ― Бек невпевнено перевела на нього погляд, визираючи з-за спини Хуа Яна.

Дух Вогню тут же забелькотав:

― Ні-ні-ні, не погоджуйся. Ми підемо разом і все. Зараз я все розрішу. Зачекай хвилинку, ми побесідуємо із Лі Туном…

Та щойно він перевів погляд на Лі Туна, то одразу ж відвів його назад. Слуга виглядав таким злим, що, здавалося б, один його погляд міг спепелити. В ту ж мить Бек визирнула з-за спини Хуа Яна і поволі рушила в сторону Лі Дуна, що стояв неподалік.

― Я… я піду з вами, ― обличчя дівчини враз наповнилось впевненістю.

«Я повинна, ― прозвучало в голові Ребекки. ― Тільки так я можу дістати ліки для Нейта і тільки так ми можемо отримати когось, хто зможе пожертвувати усією своєю енергією для скасування закляття контролю Аїда».

Хуа Ян здивовано дивився услід зникаючим Лі Дуну і Бек.

― Е… але… я… ― бурмотів він.

Аж тоді перед ним виступив силует Лі Туна, котрий нікуди й не збирався іти. Невідомо звідки у Хуа Яна з’явилось достатньо сміливості, аби заявити наступне:

― Ей! Лі Тун! Що це таке??? Що в біса відбувається? Що замислив Мін… ― він тут же затнувся, усвідомлюючи свою помилку, і поспішив виправитися: ― Багряний провісник у морі каяття???

Лі Тун розправив плечі і обвів Хуа Яна коротким, але стріляючим поглядом. В наступну мить він підняв руки до рівня грудей, аби провести ними коло.

― Е-е-е-е! ― забідкався дух Вогню, вмить відступаючи назад. ― Ти що задумав? Ти вже й так запечатав мої магічні сили, а тепер то що, а??? А-а-ай!

Хуа Ян заскиглив, бо Лі Тун уже намалював у повітрі якийсь символ світло-оранжевою магією. Не встиг дух Вогню навіть моргнути, як закляття, створене Лі Туном, поглинуло його. Коли Хуа Ян розплющив очі, то виявив, що знаходиться уже зовсім не в приміщенні тюрми. Він стояв посеред пустки перед магічним бар’єром міста Величі. Рукою дух торкнувся поля, аби лишній раз розчаруватись… шлях у місто Величі тепер для нього остаточно закритий. Хуа Ян роздратовано змахнув рукою, у якій загорівся вогник, освітлюючи обличчя духа.

― Ну, хоч сили вернулись… ― пробурмотів він. ― Але ж, чортяка, що ці двоє собі надумали??? Останній раз, коли я їх бачив, вони не були такими… такими… ― палець Хуа Яна аж трусився зі злості. ― Ай-я-яй! ― махнув він ним чисто по-дитячому. ― Дай-но зустрінуся із братом Мін Чженем і поскаржуся на вас…