Глава 121. Явлення її ясновельможності Колекціонера поривів лілового поля та її вірних соратниць.

Джуліан і Анна бігли крізь ліс на швидкості інфеністів. Досить швидко вони опинилися у полі і здалось воно їм обом досить знайомим. Це абсолютно точно було те ж саме поле у кількох кілометрах від міста Вогню. А, значить, вони на правильному шляху!

В якийсь момент Джуліан зменшив швидкість руху, але руку Анни все одно не відпустив. Вони йшли швидкою ходою крізь поле, трава у якому досягала рівня живота, як Анна відчула наближення чогось темного. А саме…

― Джуліане, ― різко зупинилась дівчина, потягнувши його за руку назад. ― Я відчуваю…

― Що? Тільки не кажи…

Та, на жаль, Анна відчула саме це. Циклоп! Вартувало їм дістатись до краю схилу, як вони побачили гігантського людиноподібного монстра з одним оком. Був він більше схожий на немовля-переросток і… був явно чимось зайнятий. Анна придивилась за допомогою суперзору… виявляється, хтось бореться із циклопом! Джуліан уже хотів було потягнути Анну в сторону, аби обійти усе це, не привертаючи уваги, як дівчина різко рвонула вперед, оголюючи кинджали.

― Іскорко, ти що витворяєш?!! ― заволав хлопець.

Але Анна вже бігла вниз по схилу. Дівчина абсолютно точно не стала б так ризикувати, якби із циклопом боровся який-небудь міазм. Але ж вона чітко відчувала за допомогою свого внутрішнього відчуття, що з істот тьми тут тільки одна. І це циклоп!

Буквально за кілька секунд Анна зіткнулась із вражаючими розмірами цього монстра. Він хоч і був страшно неповоротким за рахунок крупного тіла немовляти, але видавав такі жахаючі звуки, що можна було в штани накласти хоча б тільки від цього. Та зараз ця потвора уже нічим не вражала Анну. Під час минулого перебування у Тартарі їй вдалося власноруч завалити одного такого, тож дівчина набралась упевненості й кинулась на виручку тому, кого циклоп явно збирався безжалісно зжерти.

― Ей, потворо, я тут! ― закричала дівчина, налітаючи на циклопа на швидкості інфеністів.

Вона влетіла йому в бік за рахунок ефекту несподіванки і тут же розпорола кинджалом половину живота. Циклоп істерично запищав, покидаючи спроби схопити свою попередню здобич.

Неочікувано швидко він зумів зорієнтуватись і налетіти на Анну, котра буквально в останню мить уникла захоплення у його гігантські долоні, перекотившись по землі, як спецназівець. Тут же підбіг Джуліан. За допомогою свого короткого меча він зробив спробу нанести удар по руці циклопа, коли він намагався схопити Анну, але це не увінчалося успіхом.

Анна рвучко скочила на ноги, зрівнюючись із ним. В ту ж мить помітила в кількох метрах від них жінку, яку вони щойно урятували. Вона була досить високого зросту, одягнена у зручний чорний одяг. Мала розпущене волосся, яке темною копною розкинулося на плечах, хвилясту гривку і ясні світлі очі. Побачивши інфеністів, жінка тут же зрівнялася із ними, скориставшись надшвидкістю. Анна шоковано озирнулась на неї.

― Ви теж?..

― Звичайно! ― крикнула жінка.

Вони рвонули на циклопа усі одночасно, але Анна встигла чітко помітити на внутрішній частині передпліччя жінки талант «чутливість». Зіткнення із монстром не дало жодного результату. Він напав, тож довелося з атаки переходити в захист. Інфеністи уникнули всіх ударів, але не встигли нанести жодного. Знову відбігши від циклопа на декілька метрів, інфеністи приготувалися до чергової атаки. Тоді незнайомка скрикнула:

― Ми не завалимо його, якщо діятимемо абияк… усі рани на його тілі загоюються, скільки б не старався…

― У них є одне вразливе місце ― лінія шиї! ― прокричала Анна. ― Треба цілитись туди!

― Чудово! ― всміхнулась жінка. ― Ми з цим молодим чоловіком затримаємо його, а ти убивай!

― Зрозуміла! ― вигукнула Уеллінг.

Вони рвонули на циклопа одночасно. Джуліан та незнайома жінка рухались практично на однаковій швидкості, тому змогли синхронно налетіти на циклопа і повалити його з ніг. «Останній штрих за мною! Я зможу!» ― пролунало в голові Анни і дівчина, стиснувши кинджали в руці, здійнялася з місця. Вона прошмигнула, неначе вітер, й за мить опинилась над шиєю монстра, наносячи два ріжучих удари на швидкості інфеністів. Із смертельних ран рясним струменем хлинула прозора рідина. Циклоп пронизливо заверещав, а інфеністи вчасно евакуювалися, бо він почав в агонії інтенсивно розмахувати руками, вириваючи шматки землі поруч із собою.

― Прекрасно спрацьовано! ― зауважила незнайомка, коли вони утрьох зрівнялися в кількох метрах від помираючого циклопа, що уже почав провалюватися у величезну хмару сірого диму.

Джуліан дещо насупився і запитав:

― Прошу вибачення, але… хто ви така? І як взагалі тут опинились?

Жінка обвела його нічим не інакшим поглядом. Тепер Анна могла бачити, що незнайомка набагато старша, ніж здавалося спочатку.

― А хто ви? ― жінка відповіла запитанням на запитання.

Анна і Джуліан перезирнулися.

― Ми вас врятували. Чи не краще вам назватись першою? ― проговорив Хантер.

Жінка повела бровою.

― Гаразд, ― зітхнула вона. ― Мене звати Реджина Аллен. Я не пам’ятаю, як потрапила сюди. Знаю тільки, що отямилась посеред поля недалеко звідси.

Анна різко насупилась. «Реджина Аллен?! Сестра Марти?!» ― промайнуло в голові. Та в ту ж мить на місці, де лежав мертвий циклоп, з’явилося чотири хмари сірого диму, що свідчило тільки про одне… убивши одного, вони накликали на себе біду…