Глава 118. Дух Вогню розповість вам свою історію. Частина перша.

1769 рік. Велике парусне китайське судно стояло у порту. На його борт піднімалися експедитори ― це можна було зрозуміти по їхній одежі в стилі сафарі і великих рюкзаках за плечима. Усі експедитори здавалися жилавими мужчинами і тільки один серед них був низеньким і худеньким ― то був Хуа Ян, син ентомолога, голови експедиції, Хуа Чжан Сіна.

Хуа Чжан Сін відрізнявся серед інших експедиторів також відносно невисоким зростом і великим животом. На голові у чоловіка знаходилась кругла темно-зелена шляпа, а за спиною ентомологічний сачок для ловлі комах. Рюкзак чоловіка за формою був квадратним, що свідчило про наявність у ньому спеціальних коробок для транспортування експонатів.

Для Хуа Яна то мав бути перший досвід далекого плавання і висадки на незнайомі береги, тож він перебував у тотальному захопленні від усього, що його зараз оточувало ― починаючи від моряків і закінчуючи самим судном.

Досить швидко гамір на пристані втихомирився, усі зійшли на борт і судно відчалило, тримаючи курс на Південно-Китайське море. Вони мали за мету зійти на безлюдні острови поруч із сучасним Балі, аби дослідити їх, скласти карти місцевості і спробувати налагодити контакти із місцевим населенням. У ті часи подібні експедиції користувалися неабиякою популярністю і кожен другий робився експедитором, брав корабель, команду і відправлявся в путь.

Та Хуа Чжан Сін мав тягу до пригод з раннього дитинства. Подорослішавши, він став цікавитися окремим розділом зоології ― ентомологією, себто наукою про комах. Вони цікавили його скрізь ― в музеях, в лісах поруч із містом, у якому він жив, а найбільше ― там, де він ніколи не бував. Легкий характер і цілеспрямованість допомогла чоловікові зібрати довкола себе відповідне оточення із людей, котрих цікавило дослідження безлюдних місць, де панує дика природа, і зовсім скоро він і сам почав відправлятись у подібні подорожі.

Син Хуа Чжан Сіна, Хуа Ян, змалечку був цікавою дитиною. Його цікавило все. Починаючи від батькових колекцій рідкісних комах і закінчуючи готуванням смачнезних страв. Так, цей хлопець просто не міг обійтися без смачної їжі і вже хотів було передумати відправлятися із батьком у плавання, коли дізнався, що на кораблі не вийде ласувати улюбленими стравами. Та все ж, цікавість перед незвіданим змогла перемогти любов до вишуканої їжі. І, хоч перші дні в морі Хуа Яну приходилось нелегко, доволі швидко він зміг пристосуватись і навіть перестав нарікати на відсутність улюблених смаколиків. Провізія на кораблі являла собою різні види м’ясних та рибних консервів, сухарі, зерно, бобові і твердий сир. Звичайно, досить часто щастило спіймати свіжої риби.

Та раціон команди значно відрізнявся від їжі, яку вживали Хуа Чжан Сін із сином та експедиторами. Усі вони були відносно багатими людьми, тож узяли із собою чимало сушених фруктів, горіхів та різного роду круп. Так що, по факту, Хуа Яну і не було, на що жалітись. По суті, експедиція не несла у собі ніяких серйозних загроз ― чоловіки взяли із собою зброю, а тому могли не боятися нападу хижаків або ж озлоблених туземців. Також серед експедиторів був лікар, котрий в будь-яку мить міг надати необхідну медичну допомогу. На кораблі було зібрано аптечку із усіма медикаментами, що могли знадобитись під час подорожі. Так, на той час експедиції уже були вдосконалені до такого рівня, що проходили без зайвих проблем. Рушниця в руці дозволяла швидко вступити в контакт з місцевим населенням, якими б дикими ті не були, також захищала від хижаків та інших звірів, а медицина, котра значно покращилась із часів перших у світі експедицій, забезпечувала усім дослідникам відсутність проблем із здоров’ям. Якби у цій подорожі існувала хоча б найменша можливість небезпеки для сина, Хуа Чжан Сін ніколи не погодився б узяти його на борт. Чоловік дуже любив свого сина і, можна сказати, іноді навіть занадто опікувався ним. Хлопцеві уже було двадцять, а він досі сидів у батька на шиї. Хоча, певна річ, міг зайнятися абсолютно будь-чим ― грошей у них було в достатку і хлопець міг поступити в університет. Та от цікавило Хуа Яна зовсім інше…

Подорож мала пройти легко. Експедиція не відправлялась на велику відстань і повинна була пробути в морі близько десяти днів із розрахунком, що дутиме попутний вітер. В результаті до точки прибуття вони дістались на тринадцятий день. Та от… дістались не всі.

Причиною такого швидкого прибуття до запланованих островів став сильний шторм. Він налетів буквально нізвідки й у команди не залишалося часу, аби розвернути корабель у протилежну сторону. Буря насувалась у вигляді гігантських темно-фіолетових хмар.

― Швидше, опускайте паруси! ― командував капітан судна. ― Ми уже не заберемось звідти!

― Але ж… капітан! Ви бачите цю бурю??? ― прокричав до нього перший помічник, притримуючи шляпу на голові рукою. Дощ, котрий розпочався зовсім недавно, уже встиг наскрізь промочити одяг усіх моряків.

― В тому і справа! ― прокричав на це капітан. ― Щойно ми увійдемо в бурю, вітер буде настільки сильним, що просто порве паруси!

Перший помічник завагався всього на долю секунду.

― Слухаюсь, капітан! ― віддав він честь рукою, а тоді прокричав до матросів: ― Ви чули капітана?!! Уперед! ОПУСТИТИ ПАРУСИ!

Капітан із недовірою оглянув бурю, в сторону якої рухався корабель, а тоді розвернувся й увійшов на капітанський місток. Усередині він одразу ж поспішив зняти шляпу, зливаючи із її бортиків купу води, що встигла туди набратися. Щойно капітан підвів очі, то побачив перед собою Хуа Чжан Сіна із сином. Ентомолог запитав: