Глава 114. Тоді у Парижі між двома дівчатами зародилось щось більше.

Із настанням ранку інфеністи повернулися в будиночок у лісі і, перш ніж всі прокинулись, Анна приступила до «читання» спогадів Мії. Її труп виявився не надто приємним на вигляд, адже пройшов уже місяць після її смерті, але що ж… вибирати не було з чого. Анні довелося торкнутись руками її скронь і застосувати техніку «читання мертвих», як її навчив той міазм на кладовищі у Редвіллі. Цього разу Анна вирішила не підключати Джуліана, бо в її голові промелькнула думка, що невдале «читання» Лети могло бути зв’язане якраз із цим (на жаль, Джуліан та Анна іще не знали, що виною всьому був Борелія).

Анна мала рацію, коли стверджувала, що труп Мії відкриє їм багато чого. Тут буквально кожен спогад за останні десять років виявився важливим.

Як виявилось, усе почалось із звичайного бару.

В ту ніч у ньому було дуже багато відвідувачів. Вони буквально юрбились один на одному шаленим потоком, та деякі в такій обстановці навіть встигали насолодитись вечором, компанією та своєю випивкою. До них належала і сама Мія, котра перебувала в образі Дифтерії у тілі блондинки із великими губами. Вона сиділа за барною стійкою і попивала коктейль, коли до неї підсіла Марта. Айвазіс у цих спогадах здавалася не такою вже сучкою ― на вигляд вона була більш-менш адекватна і навіть якась гарна. Сівши поруч з Мією, вона граційно поклала руки на стіл і, обводячи поглядом незнайомку, протягнула:

― Оу, від тебе віє чудовою атмосферою… і… сильною енергією, ― тепер вже Марта злегка всміхнулась і її стервозне нутро починало просочуватись крізь маску «красунечки».

Незважаючи на надзвичайно гучну музику, Мія почула кожне слово і відповіла, оцінюючи незнайомку:

― Хм, а від тебе віє… не менш сильною.

Марта солодко всміхнулась і повернулась убік до якогось чоловіка. Щойно вона заговорила до нього, його очі аж засяяли від радості і він, неначе зазомбований, почав вслухатися у кожне її слово. Тим часом Мія уважно вивчала очима незнайомку, попиваючи свій коктейль. Через якусь мить Марта повернулась до дівчини і, тримаючи за плече того самого чоловіка, весело проговорила:

― Тримай! Він повністю у моєму розпорядженні! Ну… тепер у нашому, ― хитро всміхнулась Айвазіс.

Та от Мія зреагувала геть не так, як очікувала Марта. Вона навіть не глянула на чоловіка, все ще не зводячи погляду із Айвазіс. В ту ж мить на обличчі Мії промелькнула іскра і губи її розтягнулись в не менш хитрій посмішці. Вона дещо підвелася зі стільця і, наближаючись до Марти, прошепотіла харизматичним голосом:

― Мені більше подобаєшся ти…

― Оу, ― на якусь мить здивувалась Айвазіс, та тут же в ній виникла впевненість. ― Ну… Я не проти експериментів.

І, відштовхнувши нещасного загіпнотизованого чоловіка, Марта наблизилась до Мії. Їхні губи вмить розтворились у пристрасному поцілунку. Та що ж, в ту ніч у барі було настільки багато народу, що їх ніхто навіть не помітив. За те вони помітили одна одну.

Спогад змінився. Тепер Анна бачила Мію і Марту у готельному номері. Це було легко зрозуміти по ідеальній чистоті, великому ліжку з білими простирадлами і одноразовими тапочками біля нього. Яскравість освітлення у кімнаті було зменшено. Грала тиха приємна музика, а Мія і Марта лежали в ліжку, накриті ковдрою у білому підодіяльнику. І була між ними просто вражаюча близькість. Вони лежали, насолоджуючись присутністю одна одної і, здається, більше нічого не було потрібно для затишку і умиротворення.

Та Анна уже відчувала неладне… в її голову закрадалися думки про те, що Мія знову ризикує наступити на ті ж граблі, що і у своєму першому житті… довіра. Ось що в результаті знову погубило цю дівчину, яка, здавалося б, так змінилась після стількох років життя демоницею.