Глава 113. Покажи мені світло!

Нейт і Бек якийсь час сиділи у кімнаті мовчки. Хлопець просто лежав на ліжку під крапельницею й тупився у стелю, а Ребекка поглядом вивчала інтер’єр. Та тоді Вествік повернувся до неї обличчям і запитав:

― Чому не лягаєш спати? Виглядаєш дуже виснаженою, наче не спала дві доби. Тобі слід відпочити.

― Е-е-е, ― протягнула Бек, а погляд її помітно знітився. ― Ну-у… я думала… але, слухай! Я маю тобі дещо сказати! Я…

― Хотіла вибачитися, що минулого разу «ефектно» завершила нашу розмову, увівши снодійне в крапельницю прямо у мене під носом? Я усе бачив, Бек, ― раптом сказав Нейт, а Бек відчула, як її щоки наливаються гарячим багрянцем.

― В-вибач, ― вирвалось у дівчини, але погляд вона на Нейта таки не підняла.

― Нічого, я вже зрозумів, що тоді теж був не правий. Я давив на тебе, того ти й вирішила так вчинити зі мною. Усе справедливо. От тільки… перед тим, як світ перед моїми очима поплив під дією ліків, ти згадала, що хочеш піти в Тартар до якогось там владики демонів, аби він дав тобі протиотруту від цієї дурні… ― оглянув він себе, ― ти… ти говорила це всерйоз?

― Ну… так, ― дещо невпевнено озвалась Ребекка, розуміючи, що діватись уже немає куди.

Звісно, коли минулого разу вона говорила це, дівчина у своїй голові уявляла, що цієї розмови з Нейтом не буде, бо наступний раз, коли вони побачаться, наступить після того, як вона вже дістане ліки. Так, це було б, без сумніву, ефектно… але тепер усе пішло крахом.

― Ага. Ну, добре, хоч не почала виправдовуватись, ― зронив Нейт дещо неприємним тоном, тому Бек все ще не наважувалась підняти голову, наче зараз сиділа у кабінеті директора, чекаючи покарання за дурні витівки.

― Знаєш, я зараз буду з тобою максимально щирим, ― сказав раптом хлопець. ― Коли я почув це і обдумав, то зрозумів от що. Спершу мені хотілося відчитати тебе за легковажну поведінку, та потім я второпав, який у цьому справжній сенс… ти можеш нічого не говорити, Бек, але я знаю, що ти відчуваєш.

Очі Бек нервово забігали туди-сюди.

― Що? Що ти знаєш? Ти не мо… не можеш знати… ― почала досить смішно заїкатись вона.

Натомість Нейт залишався серйозним.

― Підійди і сядь біля мене, я хочу тобі дещо сказати, ― мовив він.

Ребекка, гадки не маючи, як їй вчинити, просто підкорилась. Та вона аж ніяк не могла очікувати, що він зробить таке! Щойно дівчина опустилась на краєчок ліжка, Нейт різко встав, обхопив її за плечі, а в наступну мить вони вже лежали в обнімку на цьому, здавалося б, вузькому ліжку. Бек зашарілася і щоки її моментально налились рум’янцем. Вона лежала головою на лівій руці Нейта, а хлопець обіймав її правою. Їхні обличчя знаходились так близько, що Бек буквально відчувала дихання хлопця на своїй щоці. І її враз охопила така паніка! Вона ще ніколи не лежала так близько до хлопця… до того ж, такого сексуального…

Аж тоді він зробився страшно харизматичним на обличчі, бо злегка опустив повіки і, не кліпаючи, вирячився на Бек.

― Я так подумав, ― сказав раптом він не менш сексуальним голосом, від чого Бек ще більше знітилася. ― Так цьому й бути. Хочеш врятувати мене ― уперед. Але, перш ніж ти підеш до цього владики демонів… ти проведеш ніч зі мною.

Обличчя Бек моментально розпливлося в тотальному шоці. В голові було тільки: «А-а-а-а-а-а-а… що-о-о? Чому? Чому зараз? Чому вже? Я не… я не готова!!»

Нейт вчинив дуже хитро. Він прекрасно розумів, що у Бек є почуття до нього, адже вона ні за що не стала б навіть думати про те, щоб відправитися в Тартар до самого владики демонів. Проблемою було те, що дівчина ніяк не могла виразити свої почуття, тож хлопець скористався ситуацією на всі сто відсотків.

― Ну, так… що ти про це думаєш, Ребекко Бенсон? ― солодко проговорив Вествік.

Бек від шоку закусила губу, а тоді так блискавично торкнулася губами його щоки і поцілувала, що навіть і секунди не пройшло, як вона вже знову лежала поруч, очима вивчаючи складки на постілі.

― На добраніч, ― пробелькотала вона і, вмощуючись під рукою Нейта настільки, наскільки це було можливо на цьому крихітному ліжку, вляглася.

Дівчина повернулась до хлопця спиною і все, що йому залишалось, це лежати в тотальному ступорі. «Що?! На добраніч?! Оце й усе? Ця дівчина… ця дівчина мене просто вражає що раз то більше!» ― пролунало в голові Нейта.

Ребекка потягнулася до настільної лампи на тумбочці і вимкнула її. Але заснути швидко їй не вдалося. «Боже, це було так… так безглуздо, Бек! Він сподівався на зовсім інше, а ти просто «на добраніч!» Серйозно??? А-а-а, це провал… це величезний провал!» ― звучало в її голові і в якийсь момент дівчина лягла на спину, периферійним зором оцінюючи, чи спить Нейт. Він відрубився буквально через кілька хвилин, щойно вона погасила світло. «О-ох… але ж я… я хотіла цього чи, все-таки, ні? Я похапцем сказала «на добраніч», не подумавши… чи значить це те, що, все ж таки, в глибині душі я не хотіла??? Ох, як це все важко… скоріше б наступив ранок!» ― дівчина була на емоціях, тому ніяк не могла заснути. «А ні, все, я знаю, чому не погодилась! Брат Анни загинув, ми не можемо займатись сексом! Це буде страшенна неповага! Ми повинні просто виспатися, аби завтра могти вирішувати усі насущні справи!» ― із такими думками Бек неначе заспокоїлася, однак все одно продовжувала очима вивчати стелю.