Глава 112. Як же насправді загинув її батько? Частина друга.

― Звідки ти знаєш, що це був він? ― запитав Хуа Ян у Рейчел, знаходячись в її ж тілі. Виглядало це, звісно, дивненько, але їм двом було не звикати.

― Я не з бідної сім’ї, як ти міг помітити! ― випалила дівчина. ― Вияснити це було не так вже й важко… Коли все сталось, мені не було й семи років. У нас бізнес на ліках для малозабезпечених країн. Батько плив на кораблі до Індонезії із черговою поставкою. Він часто так робив. Ну, сам відправлявся в експедиції. Страшно любив подорожувати. Мама обіцяла, що, як тільки я хоч трохи підросту, ми також будемо їздити разом з ним. Просто ці подорожі не надто прості. Ти не знаєш, але у світі живих найкраще живеться тут, у містах. А там, де панує дика природа, люди ― всього лиш гості.

― Ну… ― перебив Хуа Ян. ― У Тартарі нічим не інакше. Вийдеш за місто ― ризикуєш стати обідом циклопа і неважливо з якого ти клану і наскільки могутній. Тому ніхто зазвичай не ходить наодинці…

Та Рейчел його не слухала. Вона продовжила:

― Татко часто відправлявся у подібні подорожі і завжди був обережним. Він був у лісах і водах Амазонії, на островах Індонезії, в селах Індії… так, це дуже небезпечна робота, але вона приносила людям, що живуть там, спасіння і шанс на життя.

Та одного разу корабель батька не повернувся. Він подав сигнал “SOS” із островів Індонезії, недалеко від Тернате. Моряки кричали, що на кораблі убивця… що хтось убиває людей і вже багато трупів. Вони просили помічі, але хто міг їм допомогти у морі, якщо до координат, в яких вони перебували, плисти щонайменше кілька годин? Коли прибули рятувальники, корабель на перший погляд виявився їм порожнім. Та щойно вони зійшли на борт, їхні найжахливіші підозри справдились. Було вчинено справжнісіньке масове вбивство! Загинули всі члени екіпажу та пасажири, окрім одного.

― Коннора Бредстоуна, ― зітхнув Хуа Ян.

― Так. Я почула це ім’я від поліцейських, що приходили до нас додому і запам’ятала на все життя. Я не знала, винен він у смерті мого батька і всіх, хто був на борту, чи ні… але тепер… тепер я знаю… ― голос Рейчел напружився. ― Це точно був він! Він пробрався на корабель під видом звичайного матроса, аби провести зачистку демонів!

Хуа Ян помітно здивувався.

― Чому ти так вважаєш? На кораблі були докази?

― Авжеж, були! Надприродні докази! Ніхто з поліцейських не міг второпати, як це сталось… як вдалося убивці задушити стількох людей власноруч? Невже ніхто не намагався його зупинити? На кораблі було стільки крупних чоловіків, як вони могли допустити такий жах?! Так, це виглядало суцільною нісенітницею, але у поліцейських більше нічого не було. Вони знайшли більше двадцяти трупів матросів та людей мого батька із ознаками удушення і одне тіло із перерізаною глоткою. Це було тіло мого батька.

Рейчел на секунду затихла, аби ковтнути слину. Очі її буквально були на мокрому місці.

― На його руках було знайдено сліди, що свідчили про те, що це він убив всіх матросів! ― з жахом прокричала Рейчел, відкидаючись спиною до дерева, поруч із яким сиділа. ― Все виглядало так, наче він повбивав усіх їх, а потім зарізав сам себе! Суцільний жах! Так… ніхто не міг знайти причини цьому. Їхні тіла… в них не знайшли ніяких наркотичних речовин, як і в тілі мого батька… ніхто не міг зрозуміти, як йому вдалося задушити їх всіх і чому він це зробив… та знаєш, що було визначальною рисою усього цього і що згадувалось в рапортах поліцейських всього кілька разів??? ― Рейчел на секунду затихла, тим самим напружуючи атмосферу. ― Усмішка. Усі матроси померли з усмішкою на обличчі! На їхніх шиях знайшли сліди від удушення, а останнім, що вони зробили перед смертю, була посмішка?! Та хто б став усміхатись перед смертю?! Ніхто не міг цього пояснити… Але моя мама, аби новина не розліталась по світу, заплатила великі гроші і справу зам’яли. Мого батька вважали убивцею, він перерізав собі глотку, значить, все, справу і справді можна закрити. Та як я могла забути про це?!!! Ні… я не забула.

Коли я трохи підросла, то знову почала шукати матеріали по цій справі. Фото жертв… ознаки удушення… сліди від пальців… вони і справді були такими помітними на їхніх шиях. Але це виглядало дурнею, так, поліцейські були праві ― вони і справді повмирали із посмішкою на обличчі! Я не могла нічого второпати… але тепер, тепер я розумію все… смерть матросів була надприродною. Мій батько став свідком усього цього і, скоріше за все, не бажаючи стикатись із цим, вирішив покінчити з собою…

Хуа Ян, на борту корабля мого батька був демон. Коннор Бредстоун знав про це і, замість того, щоб його знищити, покинув борт і втік, піджавши хвіст! Він допустив смерть їх усіх, включаючи мого батька!!

Хуа Ян не міг дібрати слів. Якби він був зараз тут у власному обліку, його обличчя однозначно виражало б тотальний шок.

― Дізнавшись про існування світу міазмів, я знову взялася за перегляд справи. І мені відкрилось надто багато нових доказів! Я переглянула список усього, що було на кораблі. В тому числі і того, що везли з острова. Демон і справді був на кораблі. Він був у рослині Rafflesia Arnoldii, котру було добуто людьми мого батька на острові, з якого вони якраз поверталися. Ця бісова квітка в принципі виглядає, як демонічна істота… вони везли її, мабуть, в якості сувеніра, чи що… рідкісний екземпляр, всяке таке… не знаю, як Коннор Бредстоун дізнався, що вони візьмуть її з острова… ох, не здивуюсь, якщо це він підбив їх на це… але суть в тому, що, скоріше за все, демон знаходився у квітці і, потрапивши на борт, активувався.