Глава 111. Як же насправді загинув її батько? Частина перша.

Весна у місті Салоніки радувала теплом і відсутністю сильної жари, тому люди задоволено проводили час у кафе під тентами, уникаючи посиденьок всередині будівель. Вони стануть більш популярними влітку, коли заради одного вдиху чистого кондиціонованого холодного повітря захочеться платити навіть чималі гроші. Ієн і Марта обрали одне із кафе в самому центрі міста поруч із парком, в якому росли дуже високі екзотичні дерева. Саме місто здавалось дуже шумним і людним, а тут, недалеко від парку, панувала ідилія тиші і спокою. Марта пила каву, а Ієн весь час сидів в телефоні і от, завершивши короткий дзвінок, він звернувся до своєї супутниці:

― Міс Айвазіс, ― дещо невпевнено озвався чоловік. ― Виникла серйозна проблема. Труп Дифтерії було викрадено.

Марта перевела на Адлера знищуючий погляд.

― Що ти сказав? ― її тон підвищився, однак голос не затремтів ні на секунду.

― Я поняття не маю, як їм вдалося і хто це взагалі був… камери нічого не засікли. Невже вони знову скористались тим бісовим браслетом Уолліс???

Та Марта, здається, його абсолютно не слухала. На її обличчі виникла не надто радісна посмішка. Вона хмикнула і пробурмотіла:

― Он як, значить. Ти вирішив, що можеш заволодіти конем, ― Айвазіс прищурила очі, дивлячись кудись вдаль. Тоді піднесла чашку до губ, сьорбнула кави і промовила підозрілим голосом: ― Ну-ну, дивись, аби з їхньою удачею цей кінь не обернувся проти них самих…

― Все настільки погано? ― злякався Ієн, нічого не втямивши з її слів. ― Мені відправити людей на пошуки? Наказати знайти і спалити труп Дифтерії?

Почувши це, Айвазіс одразу ж озвіріла, перевівши погляд на Адлера:

― Я сама тебе спалю, бісів ідіот!

Та вмить тон Марти знову став спокійним. Вона узяла кубик цукру і вкинула собі в рот.

― Нічого страшного. Вони мають цього бовдура Грегорі, нашпигованого спогадами, в яких фігурую я. Та навіть це не надає їм переваги.

― То, може, мені наказати викопати його і спалити???

― Не потрібно нічого робити, Ієне. Ти потрібен мені тут, а наші люди прекрасно справляються самі. Повір мені, вони нічого не доведуть з тілом Грегорі Уеллінга, навіть якщо наважаться прийти з ним в Бункер. В чому я конкретно сумніваюсь. Хоч я легко і управляю ними, наче маріонетками, це не означає, що вони тупі. Вони прекрасно знають, що потрібно знайти більш вагомі докази.

― Але ж… тепер у них є Дифтерія, а вона…

― Знаю, ― солодко всміхнулась Марта. ― Саме для таких випадків я і запаслася неймовірною удачею нашої бідолашної Ребекки Бенсон.

І, хмикнувши, поставила чашку з допитою кавою на стіл.

***

Щойно Нейт прийшов до тями, бабця Розалі і Бек могли побачити його вкрай перелякане і знесилене обличчя. Шкіра хлопця, що донедавна іще мала нормальний людський колір, зараз починала набувати хворобливого відтінку. Мало того, під нею стали виникати джерела світло-рожевого переливання, що свідчили про ту саму надприродну інфекцію, якою його заразили інфеністи Марти.

Спільними зусиллями їм вдалося посадити хлопця за стіл поруч із трупом Дифтерії (особливого вибору не було, адже до кімнати тягнути було далеко).

― Йому гіршає, ― зронила Бек, піднімаючи крапельницю.

Бабця Розалі тим часом метнулась до кухонного столу, де зазвичай розводила ліки для Нейта і почала замішувати там новий розчин знеболюючого.

― Що будемо робити із нею? ― запитав Хуа Ян, підходячи до столу, де лежав труп Мії.

― Будемо «читати», щойно Анна повернеться… але усе це… ― Бек говорила це, відкриваючи нову систему для крапельниці і готуючись поставити Нейту катетер на ліктьову вену. ― Ох, краще поки за це навіть не думати…

Та тоді Нейт сказав:

― Вони «читали» труп Віолетти Чень і виявили, що спогади її неповні. Або змінені. І це логічно, бо… я хоч і не дуже добре знав цю дівчину, але вона явно не з тих, хто добровільно погодиться допомагати таким, як Айвазіс.

Бек стрепенулась, поглянувши на хлопця.

― Але… хіба можна якось приховати спогади? Лета ж уже мертва і…

― Я не знаю, як працює це «читання», ― промовив Хуа Ян. ― Але вона могла пережити щось таке, що змусило її перед смертю заблокувати ці спогади.

― О, і я про це подумала, ― зронила Бек, взявшись ставити катетер. ― От тільки звучить це не надто реально, ― хмикнула дівчина, задумавшись про психологічні способи посттравматичного блоку спогадів, про які чула від своїх братів.

Дівчина прицілилась, прощупавши вену і… була така близька до того, щоб потрапити в неї, як рука немовби сама по собі смикнулась, і дівчина кольнула хлопця по шкірі. Обличчя Бек миттю знітилось, та Нейт навіть бровою не повів.

― Вибач, ― пропищала вона. ― Це все невдача…

Зненацька втрутилась бабця Розалі. Ефектно взявши з рук Ребекки катетер, вона з першого разу влучила у вену, а тоді промовила:

― Або ж, Айвазіс просто попросила допомоги в Борелії і його вірних соратників мішків з енергією.