Глава 110. Вони шукали підказки у спогадах тієї, що благородно віддала життя.

Вибігши на вулицю і не заставши там того, кого хотів побачити прямо зараз, Хантер вилаявся і на швидкості інфеністів повернувся назад в дім.

На другому поверсі він знову наткнувся на Анну, котра ну аж ніяк не скидалася на ту, що недавно перенесла важке потрясіння від втрати брата.

Хоч Джуліан і настоював на тому, що не слід зараз «читати» Лету, протистояти Анні він не зміг. Аби забезпечити Джуліанові одночасний перегляд спогадів Лети, Анна змайструвала хитромудрий прилад. Вона скористалася інфузійною системою і шприцом для набору плазми інфеністів, аби забезпечити обмін плазмою в одну сторону. Таким чином із плазмою Уеллінг йому передаватимуться і спогади з голови Лети, які зчитуватиме Анна. То вже був другий раз, коли Анна когось «читала», тож дівчина залишалась абсолютно спокійною і очікувала, що вони зможуть побачити усе, як воно було насправді. Відшукати потрібні спогади було справою не з легких, адже потрібно було володіти стовідсотковою концентрацією на місці, часі та обставинах. Та Анна вже мала досвід пошуку спогадів тих часів, коли вона ще не народилась, тож… за мить вони з Джуліаном уже мали можливість спостерігати події в тронному залі Аїда. Так, наче ці спогади буквально були подані на тарілочці. Та от тільки того разу вони двоє були просто спостерігачами, а не як тоді, коли Анна опинилась в тілі самого Грегорі.

Атмосфера у тронному залі стояла точнісінько така ж, як і тоді, коли вони востаннє бували там. Перебувати тут у формі безтілесного духа і мати можливість спостерігати все «в реальному часі» здавалось вкрай моторошним. Для Джуліана так особливо, оскільки то була його перша «подорож спогадами». Вони наче були в якомусь фільмі з ефектом повної присутності, та ніяк не могли впливати на все, що відбувалося.

У тронному залі перебувало, однак, на подив Анни і Джуліана, лише двоє осіб. Їх огортала суцільна темрява і їхні образи віддалено упізнавались тільки завдяки горінню голубого полум’я довкола. Джерела вогню розташовувались хаотично і були зовсім невеликими. Та цього вистачало, аби розрізнити, що двома постатями у тронному залі були Аїд і Лета. Бог смерті знаходився поруч із своїм троном і стояв, обпираючись на нього рукою. Погляд його здавався похмурим і прикованим чітко до Лети, котра стояла в кількох метрах від тронного підвищення із кинджалом Вічності в руці. Коли «камера», якою Анна і Джуліан, по суті, не могли управляти з власного бажання, наблизилась до Лети, можна було побачити її обличчя. На ньому застигла гримаса тотального відчаю, чого ніхто з інфеністів ніколи раніше не спостерігав… Лета ж завжди здавалась впевненою у собі і, по суті, виглядала так навіть тоді, коли її сильно ранили. Зараз же її обличчя випромінювало тільки одне ― безвихідь і приреченість.

Бог смерті натомість, хоч і виглядав похмурим, проте у його погляді пробігала надія. Тоді Лета, погляд якої сповнився болем, плюхнулась на коліна, а тоді і на сідниці, підібгавши ноги під себе. Ця поза виражала відречення. Рука із кинджалом затремтіла. Якусь мить вона тримала його на землі поруч із собою, а тоді різко занесла вгору і… Аїд сколихнувся, очі його наповнились шоком і страхом… Лета з усієї сили увіткнула кинджал Вічності собі в груди.

― ЛЕТО! ― відчайдушно закричав Аїд, дзвякнувши ланцюгами. Він простягнув руку вперед і рвонув настільки, наскільки дозволяла довжина ланцюгів. Він хотів її зупинити, але не міг.

Обличчя Лети аж корчилось з болю, але попри це вона спромоглася підвести очі вгору, аби поглянути на батька. Тепер в її погляді виднілось щось схоже на звільнення. Так, наче цей удар позбавив її жалощів і дозволив розкаятися…

Якусь хвилину вона тримала кинджал в грудях, хоч по руці вже починала стікати темно-червона кров. Щойно дівчина видьоргнула кинджал із грудей, довкола неї із неймовірною силою спалахнуло синє полум’я ― Аїд кричав несамовитим криком, хапаючись руками за голову.

― Ні! Ні! Ні-і-і-і! ― заволав він, а його голова почала різко вигинатися в різні сторони. Це виглядало настільки неприродньо, що наганяло невимовний жах.

Щойно кинджал було вийнято з грудей Лети, із рани полилась велика кількість темно-червоної крові. І, на відміну від удару любою іншою зброєю, рана від цього кинджалу не піддавалась моментальній регенерації. Та кинджал все ще залишався в руці дівчини. Тоді вона різко метнула його у повітря і він зависнув над магічним кругом янтарних символів, що знаходився під нею. Щойно він опинився там, кинджал почала охоплювати темна магія у вигляді чорного розсіяного диму. Разом із цим із тіла Лети буквально рвонула енергія. Цей процес виявився неймовірно болючим ― дівчина закричала, що було сил, розкинувши руки в сторони і сильно вигнувши грудну клітку уперед.

Енергія вилітала із неї неймовірно сильним потоком і Анні навіть в якийсь момент здалося, що вона відчула якусь долю цієї сили, незважаючи на те, що то були всього лиш спогади…

― ПРИПИНИ ЦЕ! ― заревів Аїд. ― Ти робиш боляче обом нам!!! Зупинись негайно!!!

Було очевидно ― від передачі енергії в магічний круг Аїда охоплювали не менші страждання. Та також було видно, що він не настільки переймається власним болем, як тим, що відбувається з Летою.

Процес передачі енергії закінчився так само швидко, як і почався. У тронному залі на мить запанувала суцільна тиша, після чого Лета важко звалилася вперед, вчасно виставивши перед собою руки. Тепер рана у її грудях почала кровити іще більше.

― Навіщо ти це зробила??? ― заволав Аїд, відкинувши ланцюги однієї руки вбік із характерним дзвоном.