Глава 106. Обвивши ланцюгами його шию, я принесу тобі нестерпний біль. Частина перша.

Бек і Хуа Ян в тілі Рейчел рухалися однією з бічних вулиць Філадельфії, коли вже остаточно стемніло. По суті, вони знаходились зовсім недалеко від пристані, а від неї і до сховища self-storage. В якийсь момент Бек, начисто перервавши безкінечні розмови Хуа Яна про види піц, які він хотів би спробувати, зупинилась і різко відрубала:

― Чорт, мені здається, усе це дарма. Треба було якось відслідкувати його телефон, а не їхати всліпу! Раптом він просто зайшов в якийсь магазин з арахісовою пастою і не може вилізти звідти, бо знайшов сорти, які ще не пробував???

Хуа Ян також зупинився і, залишаючись абсолютно спокійним, проговорив:

― Думаєш, брата твоєї подружки тут не буде? Хм, ― дух показово почухав підборіддя. ― Минулого разу він йшов за нами по слідах. А все тому, що втюрився в цю Лету… куди б іще йому податися, як не сюди?

― Так-так, це звучить логічно і… я теж так думала… але ж ми не можемо з’явитись туди і знову наражати себе на цих недалеких інфеністів, що охороняють Лету, тільки для того, аби переконатись, що Джеймі останній бовдур! ― Ребекка нервово затупотіла на місці. ― Ми летіли сюди цілу годину… я не для цього вбахала останні гроші на квитки! Чорт, ми вилетіли, як стріла, а заради чого? З моєю невдачею ми одразу ж попадемось інфеністам!

― Ей-ей-ей, ― Хуа Ян по-дружньому обхопив Бек за плечі і змусив поглянути йому в очі. ― То й що, що натрапимо на них. Я зроблю з них смажені сардельки, ― безтурботно сказав він. ― Та й узагалі. В тебе на поясі батіг Одного шансу і…

Та Бек чомусь запанікувала:

― Батіг, кажеш? А чого ти взагалі впевнений, що я була ним обрана? В Анни він також довго був… і в Марти до цього! Чи існує якась певна ознака, що він обрав саме мене??? Чи… ― Бек раптом уважно придивилася до Хуа Яна: ― Чи може ти щось знаєш, але мені недоговорюєш???

Хуа Ян зітхнув, відпустивши плечі дівчини. А тоді зробився «дурачком»:

― Слухай, не мороч мені голову! ― змахнув він рукою. ― Ми прилетіли сюди, а, отже, навіть не думай тепер повертатись назад. Треба спершу все перевірити, а потім стверджувати, є там Джеймі, чи немає! Ну, чого застигла, ідемо вже!

― Не мороч голову?! ― спалахнула Бек. Виглядала вона максимально смішно, коли ось так от «злилась». Хуа Ян вже рушив в сторону сховища, а Бек, набурмосено розмахуючи руками, подріботіла швидкою ходою слідом за ним. ― Це ще хто тут кому голову морочить! Ми летіли всього лиш годину, а ти вже просив стюардес дати тобі їсти! Ні секунди спокою!

Хуа Ян, надувши губки, пробурчав:

― Я взагалі вперше летів на літаку. Звідки ж мені знати, що там не годують???

― Годують! ― випалила Бек. ― Просто таким ненажерам, як ти, краще взагалі не літати. А якби це був трансатлантичний переліт? Що тоді? Ти вижер би все, що є на борту!

Тим часом вони уже підібралися до території сховища і мали пройти крізь пропускний пункт. Минулого разу такої потреби не виникало, бо вони зістрибнули просто із даху одного зі сховищ у прохід між ними, та от тепер… заговорившись, вони зовсім про це забули.

Із будки охоронця показався жирний чоловік із сигаретою в зубах.

― Пропуск, ― пробурмотів він, навіть не піднімаючи очі на дівчат.

Бек і Хуа Ян здивовано перезирнулися. Обоє второпали, що влипли.

― Е-е-е… ― вирвалось із уст Ребекки. Вона непомітно підкралась поближче до Хуа Яна і прошепотіла йому на вухо: ― Зроби що-небудь.

― Що? ― засичав у відповідь дух.

― Ну, зачаруй його, аби він нас пропустив! Або що-небудь! Будь-що! Не я тут володію магією… єдина моя здібність зараз лиш надприродна невдача…

Саме так, невдача. І навіть тут вона «зіграла» їм на руку.

― Так робити вміють тільки демони клану Сили! Я можу тільки піджарити його! ― прошипів Хуа Ян, а в руці його з’явилась іскорка полум’я.

Бек тут же поспішила закрити його своїм тілом і, вдаючи професійну актрису, широко всміхнулась і проговорила до охоронця:

― Розумієте… ми… ми загубили свої пропуски, тож, е-е… ми краще підемо!

І тут же почала штовхати Хуа Яна геть. Охоронець дивився на них із максимально шокованим виразом обличчя. Та разом із цим здавалось, що йому просто байдуже на все, що відбувається в нього перед очима, якщо тільки це не гора їжі. О, так, у Хуа Яна із типом схожість була просто на лице ― любов до набивання пуза. І, якби Хуа Ян не був надприродною істотою, пузо його виявилось би нічим не гіршим, ніж у цього охоронця.

― Ти що робиш? Я реально можу піджарити його і ми пройдемо… ― здивовано бурмотів Хуа Ян, а Бек з усієї сили тягнула його за руку подалі від очей охоронця.

― Покричи ще про це і він точно поліцію викличе! ― зашипіла вона, нервово оглядаючись назад. Охоронець, як на зло, продовжував дивитись їм вслід своїм дещо причмеленим поглядом.

― Що ти так кіпішуєш? Вперше проникаєш кудись таємно? ― запитав Хуа Ян, коли вони вже відійшли на безпечну відстань, а охоронець знову заліз в свою будку.

Бек закотила очі:

― Так, вперше! Я тебе навіть не питатиму, бо ти стовідсотково у себе в Тартарі в місті Вогню, чи де ти там живеш, регулярно пробирався на склади з їжею!