Глава 105. Вражаюча правда.

Чоловік у чорному вийшов з-за дверей дуже неочікувано. Окинувши оком своїх жертв, як справжній мисливець, він покосився вбік і проговорив:

― Ви ще хто такі? Звідки знаєте моє ім’я?

― Хто ми такі?! ― одразу ж скрикнув Джуліан. ― Лі Вень Ян! Зараз же повимикай свої бісові пастки, а то я скручу тобі шию!

Анна аж зіщулилась. Проте Лі Вень Ян зреагував зовсім не так, як вона очікувала:

― Інфеністи, ― проговорив він невдоволеним тоном. Чоловік непогано знав англійську, але акцент його сильно видавав. ― Американці. Цікаво дізнатись, що привело вас сюди.

Джуліан уже хотів було зробити уїдливе зауваження, але Анні вдалося випередити його і вона промовила якомога більш ввічливо:

― Пробачте, що ми без попередження, та у нас не було жодних ваших контактів. Тільки ім’я. Містере Лі, нам дуже потрібна ваша допомога.

― Ми від Лети Чень, ― промовила раптом Ейпріл, миттю прикувавши до себе погляд Лі Вень Яна.

Його обличчя злегка сіпнулось. Ковтнувши слину, азіат процідив:

― Ви не повинні тут бути.

― Містере Лі! ― скрикнула Анна, незважаючи на те, що Джуліан намагався не дозволити їй визирнути з-за його спини. ― Прошу вас! Ви ― наша єдина надія!.. Одна жахлива людина спромоглася взяти під контроль самого Аїда! Якщо вона продовжить, боюсь, розпочнеться хаос… 

― В Тартарі завжди були свої проблеми, ― відповів на це Лі Вень Ян. ― І мене вони ніколи не обходили.

― Але…  ― запнулась Анна. Аргументи закінчувались. Дівчина второпала, що дарма не подумала над цим раніше. ― Це важливо і…  це стосується усіх інфеністів! І вас в тому числі!

― Я ― не інфеніст, ― відрубав азіат. ― Мене це не стосується. Я займаюсь виключно демонічними предметами.

Анна зітхнула. Все котилось у безодню і вона ніяк не могла на це вплинути! В її уяві ця розмова була зовсім інакшою…

― Не брешіть, ― раптом сухо озвалася Ейпріл, знову звернувши погляд Лі Вень Яна на себе. Ця дівчинка його одразу насторожила, щойно чоловік помітив на тильній стороні її зап’ястя талант «розум». ― Ви маєте справу з демонічними предметами, так? Тоді скажіть, хто приніс вам дзеркало Істини.

― Я не зобов’язаний називати імена своїх постачальників чужинцям, ― відповів на це Лі Вень Ян.

Та погляд його все ще залишався напруженим. Ейпріл ж продовжила:

― Значить, це правда, ― переможно зронила Стракер. ― Вам принесла його Марта Айвазіс.

Лі Вень Ян пхикнув.

― Я не називав імені.

― А вам і не треба, ― всміхнулась Ейпріл. ― Якби це була людина, котру ми не знаємо, ви без сумніву назвали б ім’я. А так, ви знаєте і нас, і Марту Айвазіс. Ви спалились на рівному місці, містере Лі.

На обличчі азіата промелькнула секундна агресія.

― Ідіть за мною, ― злісно промовив він, зникаючи у темній кімнаті.

Інфеністи попідводилися і, обережно переступивши розтяжку, рушили за Лі Вень Яном. По гвинтових сходах вони спустилися в темний коридор, після чого проникли крізь товстий сталевий люк у сховище демонічних предметів.

Чоловік провів їх у невеличке приміщення на самому початку сховища, де розташувався стіл, захаращений усіляким мотлохом і декілька стільців, очевидно, для відвідувачів. Азіат опустився за стіл, на якому стояв увімкнений допотопний комп’ютер і сказав:

― Вам не варто тут бути. І не слід копати в цьому напрямку.

Натомість Ейпріл зауважила:

― Ми уже по вуха в цьому лайні. Ви повинні розповісти нам все.

Лі Вень Ян просто зареготав, змахнувши руками:

― Тобі я нічого не винен, дівчинко.

Ейпріл же навіть бровою не повела:

― Хочете стати заручником власних слів знову?

― Ти мені погрожуєш, малявко?!

Джуліан уже напружився, опускаючи долоню на рукоятку меча. Ейпріл натомість поволі опустилася в одне з крісел і сказала розслабленим тоном:

― По вас прямо-таки читається: «Ненавиджу «розумних» інфеністів». А із цим, імовірно, зв’язаний нехороший життєвий досвід…  якого у вас, схоже, дуже багато. Що вже наштовхує на думку, що за цим ховається дещо цікаве. Наприклад, сам факт сховища ― з першого погляду неважко оцінити, що воно величезне. І тим не менш, демонічними предметами заповнено тисячі полиць… помічників у вас немає…  чому я так вирішила? ― абсолютно буденним тоном говорила Ейпріл, наче її зараз опитували біля дошки і вона розповідала завчений вірш. ― Тому що якби були, ви не стали б являтись до «впійманих» на пастки порушників периметру власною персоною. З вигляду вам не більше п’ятдесяти, а, отже, є якась таємниця, яку ви приховуєте. Ви ж і справді самі зібрали всі ці предмети? Вражає. Упевнена, ви ще й непогано навчились ними користуватись.

Анна була просто в шоці. Ось вона ― сила інфеністів з талантом «розум»! Таким і справді краще дорогу не переходити…

― Тож, виходить, Марта Айвазіс сама приходила до вас, аби передати дзеркало Істини. Разом із цим очевидним стає, що вона вже тоді знала, як застосує це у своїх планах. Прекрасна стратегія! Знаючи, що Лета Чень прийде сюди за відповідями щодо свого батька, Марта віддає дзеркало Істини вам, щоб ви, буцімто під виглядом звичайного колекціонера дали його їй… для «самозахисту»… ― вела далі Ейпріл.