Глава 103. Антикварна лавка містера Лі.

За якийсь час Джуліанові вдалося з’ясувати місцезнаходження антикварної лавки і вони прибули туди разом із Ейпріл в надії отримати відповіді на усі свої запитання.

Опинившись всередині (двері виявилися відчиненими), інфеністи застали не надто приємну картину. У лавці панував повний хаос ― перевернуті столи, стільці, а також увесь товар був розкиданий по підлозі, столах, або ж залишився на полицях в розбитому стані. Освітлення не було, а вікна заклеєні старими газетами. Усе виглядало так, наче лавку хотіли пограбувати, та в кінцевому випадку так і не винесли нічого цінного. Про це, зокрема, свідчила наявність досить дорогих ваз на деяких полицях. Також Анна помітила в одній з шафок велику бронзову статую Будди.

Дівчина підійшла ближче, аби роздивитись її (їй здалось, що вона бачила абсолютну таку ж в квартирі Джуліана), як раптом помітила в стіні поруч із шафою увіткнутий сюрікен. Уеллінг одразу ж насупилась, оглядаючи його.

― Так це ж… Летина улюблена зброя, ― миттю впізнав сюрікен Джуліан, одним махом руки витягаючи його зі стіни.

― Ми у правильному місці, ― підсумувала Анна.

― Здається мені, ― прозвучав дзвінкий голос Ейпріл, котра оглядала лавку разом із ними, ― що це місце спеціально розгромили, щоб воно не привертало увагу перехожих. І саме в цю мить мав би показатися той, хто не чекає незваних гостей… ― понизила вона тон, рвучко озираючись назад.

В ту ж мить двері із темного дерева відчинились, супроводжуючись характерним моторошним скрипом. Джуліан тут же опустив долоню на рукоятку короткого меча, а Анна різко насупилась, намагаючись сконцентруватись на внутрішніх відчуттях. Ейпріл машинально підійшла поближче до інфеністів, а тип за дверима явно не спішив розсекречувати свою персону, наче так і хотів довше наганяти напружену атмосферу.

― Хто там?! ― крикнула в пустоту Анна.

Джуліан насупився, стискаючи рукоятку меча, але все ще не витягаючи його. Двері залишалися дещо відчиненими, але в такому їх положенні зовсім не було видно того, хто стояв за ними.

Інфеністи зачекали хвилину, але ніхто так і не подав голосу і не показався. Анна розслабила обличчя і ступила крок вперед, маючи намір відчинити двері навстіж. Джуліан хотів було зупинити її:

― Іскорко, краще не…

Але Анна вже вхопилась рукою за клямку і штовхнула двері від себе. Прозвучав короткий скрип ― двері відчинилися навстіж. Та всередині кімнати за ними було надто темно, щоб там що-небудь розгледіти. Анна наважилася обережно ступити крок уперед… при цьому вона взагалі не дивилась під ноги, тому не помітила тоненьку розтяжку. Щойно дівчина зачепила її, пастка активувалась миттєво. Величезна кувалда взялась невідомо звідки і в Анни не було навіть секунди, аби відскочити вбік. Від удару її знесло аж в інший кінець лавки. При цьому дівчина розтрощила своїм тілом прилавок і кілька шафок позаду нього.

― Іскорко! ― скрикнув Джуліан, шоковано поглянувши на неї.

Кувалда, що знесла дівчину з ніг за долю секунди, так само швидко знову сховалася у темній кімнаті.

― О-ох, ― видала звуки нещасної Анна, розплющуючи очі і оцінюючи масштаби катастрофи.

Вона лежала в уламках прилавку, розтрощивши своїм тілом велику кількість ваз та розписаного посуду. Деякі осколки серйозно поранили їй долоні. Дівчина одним різким рухом вийняла єдиний осколок, що заліз глибоко в зап’ястя і викинула його подалі. Вже хотіла підводитися, як раптом над головою почувся характерний звук тріскання, наче щось от-от мало зламатись. Дівчина боязко задерла голову догори і в цю ж мить єдина поличка шафи, яку вона рознесла своїм тілом, зламалася. Статуя Будди, що стояла на ній, тут же рухнула вниз! В голові Анни промелькнуло тільки: «О, чорт!»

На щастя, Джуліан вчасно помітив падіння статуї і, здійнявшись з місця на швидкості інфеністів, за один крок опинився поруч. Він ефектно замахнувся рукою і однією лиш відкритою долонею зніс Будду геть. Статуя відлетіла в протилежну стіну, після чого з грохотом упала додолу.

Хлопець епічно випростався, однак в цю ж мить просто зі стелі із шаленою швидкістю в підлогу буквально в сантиметрі від плеча Джуліана уп’явся спис!

― Чорт! ― вилаявся Розенбаум, відскакуючи вбік.

Та зненацька зі стелі вилетів іще один спис і цього разу впечатався в підлогу, зачепивши край куртки Джуліана. Хлопець вивернувся знову, та цього разу не втримав рівновагу і повалився на живіт.

Ейпріл закричала:

― Стоп! Не рухайтесь! Завмріть! ― дівчинка витягнула руку вперед і інфеністи тут же заклякли.

В принципі, Анна не дуже то й старалась зараз піднятись.

― Що за чортівня?! ― злегка припіднявся на руках Хантер, все ще залишаючись на животі. Він спробував підвести голову на стелю, аби зрозуміти, звідки з’являються списи.

Тоді Ейпріл проговорила:

― Тут скрізь пастки! Нам пощастило не наткнутись на них, щойно ми увійшли! Ця кувалда… ― дівчинка, обережно обернувшись, оглянула вхід в кімнату. ― Там була розтяжка і Анна зачепила її.

― А що я тоді?! Тут немає ніяких розтяжок, звідки беруться ці кляті списи??? ― простогнав Джуліан.

Він хоч і хотів зараз піднятися й розтрощити тут все до біса, однак не ризикнув, боячись наражати на небезпеку Анну, котра зараз і так була не в найкращому стані. Ейпріл насупилась, оглядаючи приміщення. Тим часом Хантер звернувся до Анни: