Глава 101. Втеча з Бункера.

Ейпріл Стракер жила взаперті уже більше місяця і, можна сказати, звиклась із таким способом життя. Та що ж, людина здатна пристосуватись до будь-чого на світі, зрештою, потрібен лише час. Однак Ейпріл належала не до тих людей, котрі могли просто так взяти і звикнутись із фактом того, що її утримують в Бункері інфеністи, з котрими вона, в принципі, ніколи й не хотіла мати справи, адже мама з татом її були тими, котрих у народі інфеністському називають «монахами». Дівчинка ніколи не планувала влаштовуватись в Бункері, хоча, звісно, з точки зору безпеки жити так набагато вигідніше. Про це також свідчить і жорстока смерть її матері, Кімберлі, котра загинула на завданні. Та що ж, Ейпріл ненавиділа Бункер не лише за те, що вони зараз утримували її тут без видимої на це причини, а й за те, що саме звідси походив Адам ― людина, котра безпосередньо винна у смерті її батька. Неможливо беззаперечно стверджувати, що Ейпріл дуже любила свого батька. Ні. Та, все ж, у них були набагато кращі взаємини, ніж в Анни і її тата Грегорі. Принаймні, Джо Стракер ніколи не дозволив би собі розпускати руки до власної доньки.

Ейпріл була зла на Адама. Ба ні, вона була настільки розлючена, що кожної ночі згадувала його образ, коли Шамберлейн летів з муру міста Вогню і шкодувала про те, що не подбала, аби його смерть супроводжували муки. Окрім того, дівчинка жила із думками і жалем щодо Вела, котрий загинув, по суті, захищаючи її. Ейпріл розуміла ― будь-що-будь, але вона повинна застосувати усі свої вміння та навички і вибратися з цієї проклятої кімнати, в котрій її годують три рази в день і рівно раз на тиждень приносять чистий одяг.

І не була б Ейпріл Стракер власницею таланту «розум» і донькою двох «розумних» інфеністів, якби не придумала план втечі із підручних засобів. По суті, у кімнаті не існувало жодних гострих предметів, або таких, якими можна було б відкрутити шурупи на вентиляційній решітці, або ж спробувати відчинити замок на дверях. Другий варіант з самого початку був програшним ― за дверима частенько чергували один або двоє інфеністів (Ейпріл реально не могла зрозуміти, чому її так серйозно охороняють, якщо вона уже розповіла все, що знала, Анні?), котрі абсолютно точно відправили б її назад, щойно Ейпріл відчинила б двері і ступила крок. Перший же варіант став початком грандіозного плану, на реалізацію якого пішло більше двох тижнів. Ейпріл старанно намагалася викрасти виделку, ложку, та навіть зубочистку! Та щоразу все завершувалося невдачею ― інфеністки, що приносили їжу, ретельно перевіряли наявність всього після того, як забирали піднос із посудом. Довший час Ейпріл реально не могла придумати, як їй втілити її геніальний план в дійсність. Потрібно знайти щось, чим вдасться відкрутити шурупи на вентиляційній решітці. План був ризиковим з самого початку, адже вилізти вона могла абсолютно будь-де, навіть ненароком звалитися в кабінет Адлерки! Та про це Ейпріл вирішила раніше часу не думати.

Поки дівчинка роздумувала над тим, як іще можна розкрутити шурупи (вона уже навіть змогла нігтями відточити від ніжки ліжка дерев’яний брус, однак він не надто підходив для цієї затії і прийшлось забути за цю ідею), як вирішення з’явилось само по собі.

Коли прийшла Анна і з допомогою батога Одного шансу розкидала інфеністів, після чого вони успішно відійшли на той світ, про що ніхто ще не здогадувався, Ейпріл під шумок вдалося стащити з волосся однієї з інфеністок декілька шпильок. А далі все було простіше за простіше! Та так здавалося лиш на початку, коли заповітна шпилька вперше опинилась в руках. На ділі відкручувати нею шурупи виявилось завданням тим іще!

Зрештою, мізки Ейпріл разом із шпильками допомогли їй змайструвати неймовірний прилад, з допомогою якого таки вдалося відкрутити шурупи і позбутися клятої решітки. Щойно Ейпріл це зробила, то одразу ж заховала у кишеню свій чудо-прилад і взялася лізти по вентиляційній шахті. Як же їй пощастило, що останніми часами вона мало їла і досить сильно схудла, адже в протилежному випадку дівчинка просто не пролізла б у вентиляцію.

Тепер перед нею стояло одне із найважчих завдань ― їй потрібно пролізти по вентиляційній шахті, не привернувши уваги жодного із «чутливих» інфеністів, котрі постійно тримають вуха нагостреними. Прийшлось застосувати усю свою просторову уяву і довіритись пам’яті місячної давності, аби рухатись в правильному напрямку. Це було максимально непросто!

По факту, єдиною думкою Ейпріл, коли вона пробиралася по вентиляційній шахті було не заблукати. Ох, вона вже навіть подумувала, що, якщо застрягне тут, то доведеться сконати жахливою голодною смертю! Такі думки змушували Ейпріл повзти скоріше. Частенько на шляху траплялися вентиляційні решітки, крізь які можна було бачити різні кімнати, кабінети або зали. Здебільшого дівчинка не звертала на це уваги, однак над однією з кімнат цікавість таки перемогла. І не дарма.

― Чудово, ― прозвучав чийсь неймовірно вдоволений, однак з ноткою стервозності, голос. ― Кажеш, великі втрати? Ох, я тобі, здається, не говорила, але ти можеш бути профі, якщо захочеш.

― Ну-ну, що ви, міс Айвазіс, ― озвався другий голос, чоловічий. ― Я роблю все, що у моїх силах. Самі розумієте, Елеонський Бункер ― місце надзвичайно таємне і розізнати інформацію звідти, навіть будучи інфеністом, не так просто… та завдяки зв’язкам моєї дружини…

Марта хмикнула. Ейпріл вмостилась так, аби її не було чути і прислухалась уважніше. Певна річ, дівчинку охопив страх! А якщо Айвазіс почує, або ж узагалі відчує її присутність за допомогою свого таланту? У дівчинки серце в п’ятки пішло, то вона й застигла, не дихаючи, у надії на те, що Марта зараз не акцентує на своєму суперслуху. В наступну мить запанувала деяка тиша, після чого Айвазіс сказала: