Глава 100. Багряний провісник у морі каяття.

― Військо Тисячі Бід? ― невпевнено проговорила Ребекка. ― Багряний провісник у морі каяття? Мін…

― Мін Чжень, ― киваючи, всміхнувся Хуа Ян. ― Та краще його так не називай. Він не дуже любить, коли незнайомці звуть його по імені… а ще… він загалом не надто любить нові знайомства. Але, обіцяю, поки твій друг Хуа Ян поруч, ти можеш не боятися гніву Багряного провісника у морі каяття!

― То… він справді зможе допомогти вилікувати Нейта? ― перепитала Бек. Вони тим часом наближалися до Редвілла.

― Зможе. Після Аїда Багряний провісник другий по силі та могутності у Тартарі. Ну… ще є Білолиций Душогуб, але про нього нічого не відомо навіть нам, та… зрештою, мова не про це! Тепер у нас є ціль. Ми повинні проникнути в Тартар, аби врятувати твого хлопця.

― Він не мій хлопець! ― тут же спалахнула Бек. ― І взагалі… судячи з імені… ти справді такий впевнений, що цей Багряний провісник стане нам допомагати? Чому його взагалі так звуть?

― Я ж уже казав ― із Мін Чженем ми здавна хороші друзі, ― звучало це, звісно, не надто переконливо… ― А звуть його так, бо колись давно він прославився тим, що розбив в пух і прах усіх посланців клану Душ, тим самим прирікши попереднього найсильнішого після Аїда жителя Тартару на ганебну поразку. Подейкують, Білолиций Душогуб після того зник… та ніхто не знає напевне. У цій війні Багряний провісник пролив стільки крові, що вода у морях та річках довкола місця битви, кажуть, досі не набула попереднього кольору.

― Він зробив це з допомогою війська Тисячі Бід? ― припустила Ребекка.

― Точно. З тих пір клан Сили займає лідируюче місце серед кланів і ми, по мірі можливості, стараємося не ворогувати між собою. Ми, клан Змін, узагалі залишаємось на нейтральній стороні, нам це все не потрібно… а от посланці клану Душ… кажуть, після ганебної поразки Білолицього Душогуба п’ятсот років тому, посланці збудували кілька сотень своїх міст і не виходять звідти…

― Хуа Ян… ― раптом озвалась Ребекка. Вона, звісно, уважно слухала розповідь духа, та було те, що цікавило її зараз більше за все. ― А батіг Одного шансу… як він опинився тут, у світі живих?

Дух Вогню був тільки радий, що Бек продовжувала задавати запитання. Він просто обожнював розповідати що-небудь, пов’язане із Тартаром, та от практично не розповідав нічого про самого себе.

― Чесно, мені достеменно невідомо, з якою ціллю Багряний провісник у морі каяття послав свою священну зброю… а, ой, у демонів клану Сили це не так називається, вони не настільки залежні від священної зброї, як ми, духи клану Змін… однак… ходять чутки, що Багряний провісник за допомогою батога Одного шансу знаходить у світі живих майбутніх демонів, аби збільшити своє військо.

― Що? ― дещо шокувалась Ребекка. ― Але… навіщо йому збільшувати своє тисячне військо, якщо він і так найсильніший там, у Тартарі? Ну, звісно, після Аїда. Та й узагалі… ти ж казав, що він твій друг, то чому говориш «достеменно невідомо», «скоріше за все», «як кажуть»?

Почувши останнє запитання, Хуа Ян помітно знітився. Бек помітила, що дещо увігнала його в ступор і вже хотіла щось сказати, як дух відповів сам:

― Удосконаленню немає меж, ― сказав він. ― А загалом, ти усе сама побачиш, коли зустрінешся із ним.

― Але ж… я мушу знати хоча б щось. Раптом він не захоче мені допомагати?

Бек на той момент собі взагалі не уявляла, як вона буде просити допомоги у владики демонів, такого собі боса в демонічному світі, який поставав у її уяві холодним і жорстоким правителем. Більше того ― вона взагалі сумнівалася в тому, що такий світлий і щирий дух, як Хуа Ян, може перебувати у дружніх стосунках із демоном, що забарвив моря і океани кров’ю так сильно, що вони досі не відновили свою прозорість??? Від однієї думки про те, що їй доведеться стикнутись із таким безжальним убивцею, волосся на голові ставало дибом. Хоч воно у Ребекки і так стояло дибом 24/7. Разом із цим в голові Бек промайнули й інші думки. Вони стосувалися зокрема того, як вони взагалі дістануться до Багряного провісника у морі каяття, який би він жахаючим не був, якщо Браму запечатано, а кинджал Вічності досі в Марти?

Це питання Бек і задала Хуа Янові наступним. Коли він поспішив відповідати, вони уже наближалися до в’їзду в Редвілл.

― Це не проблема, ― всміхнувся дух. ― Марта Айвазіс не запечатувала Браму. Їй потрібен постійний зв'язок із Тартаром, якщо вона хоче користуватися цими надоїдливими і до біса сильними слугами Аїда тут, у світі живих. А також, сумніваюся, що їй вдалося б контролювати його з допомогою того закляття, якщо Браму було б запечатано.

― То, виходить… увесь цей час ми могли спокійно проходити туди і назад? ― шокувалась Бек.

― Не зовсім, ― зітхнув Хуа Ян. ― З боку Тартару Браму охороняє величезна армія слуг Аїда, з якими нам уже пощастило зіткнутись і, я б сказав, ще більше пощастило втекти! Бр-р! ― аж здригнувся дух. ― Від одного спогаду про цих мерзенних тварюк пробирає страх!

― Е-е-е, опануй себе! ― заметушилась Ребекка, помітивши, як Хуа Ян буквально починає диміти. Дівчина нервово замахала руками за його спиною.

Хуа Ян глибоко видихнув і, постоявши якусь мить, знову зрушив з місця.

― Крізь цю армію ніхто не може пройти, хоча, повір, чимало демонів і духів хотіли б проникнути сюди! Та встигли пройти лиш ті, хто прибули першими, ― проговорив він, маючи на увазі й себе. ― Ох, добре, що я, все-таки, дозволив їм мене сюди проштовхати. Хтозна, чи залишилось би від мене мокре місце, лишись я там!