Глава 98. Інфеністи не можуть хворіти. Чи… можуть?

Ще тоді, коли Анна висловила всім свої припущення, вона по-справжньому не могла уявити увесь той шок, що поглине її повністю, коли вони вже опиняться в Редвіллі. Джуліан дозволив усім залишитися того разу в його величезній квартирі, в котрій, по суті, вистачало кімнат на кожного окремо. Анна одразу ж пішла в душ і тут, під прохолодним потоком води, вона вперше справді про все задумалася. А особливо про смерть Патрісії і Карен. Дівчину враз охопив такий сильний відчай, що вона сіла у душовій кабінці і, не вимикаючи води, обхопила коліна руками, спираючи на них голову. З моменту, як вона зайшла в душ, схоже, пройшло чимало часу, бо раптом хтось постукав у двері. Анна вдала, що не чує.

Та тому, хто стояв за дверима, не потрібно було чути слів, аби зрозуміти, в чому справа. Він відчинив двері й увійшов, а в наступну мить заліз в душову кабіну і обійняв Анну. Його міцні руки притискали її тендітне тіло до себе, а холодна вода миттю намочила одяг. Та тепло його тіла не давало їй замерзнути. Тут, поруч із ним, вона справді хотіла відчути себе в безпеці і забути про всі насущні проблеми, але ж…

― Джуліане, я… це все я винна… через мене вони загинули… ― прохрипіла Анна. Її руки страшно тремтіли, але Хантер не збирався їх відпускати. Вони стояли якусь мить під холодним душем, тож хлопець вирішив нарешті вимкнути воду. ― Я думала… я думала, що зможу боротись, що знайду докази проти неї, а виявилось… виявилось, що вона просто гралася зі мною! ― голос Анни буквально випромінював відчай.

Вона підвела голову і поглянула на Джуліана вкрай безпомічними очима. Хантер тим часом не зміг владнати із своїми емоціями. Руки хлопця стиснулися в кулаки до хрусту і він поволі відпустив Анну.

― Я уб’ю цю кляту стерву… ― процідив він крізь зуби, та Уеллінг раптом кинулася до нього й міцно обійняла.

― Ні, прошу… ти… не йди, ― обезсилено прошепотіла дівчина, впираючись головою в його мужні груди. ― Не залишай мене.

― Не залишу, ― твердо сказав Джуліан, ніжно обхоплюючи її за плечі. ― Я нікуди не піду. І… послухай, Карен і Патрісія самі вирішили тобі допомогти. Це було їх рішення. Ти ні в чому не винна.

― Але це все через мене! Марта хоче щось від мене досі! Я не можу зрозуміти, що! Спершу вона хотіла, аби я відчинила Браму, щоб вона змогла заволодіти кинджалом Вічності і контролювати Аїда. А що тепер ще??? Вона уже має все! Джуліане, я… я хочу бути сильною, хочу боротись з нею, але… усе це в пусту! Кожен раз, коли я думаю, що випередила її, що досягла чогось, що врятувала когось… вона лишній раз нагадує мені, що я всього лиш пішак в її руках! ― із очей Анни лились сльози, а голос тремтів. Джуліан гадки не мав, як її заспокоїти, тож просто притискав до себе міцніше.

― Послухай, ― прошепотів він. ― Я тут, з тобою. Вона не зможе тобі нічого зробити. Вона ні ногою не ступить у цю квартиру і жоден з її вірних псів…

― Ти бачив, що у неї за слуги?! Ці монстри з темряви! Це вірні слуги Аїда! Навіть Хуа Ян… а зрештою, Хуа Ян! Раптом він ― паршивий пес, який докладає усе цій стерві???

― Ні, Іскорко, прошу тебе, заспокойся… Рейчел взагалі не в курсі всього цього… дух Вогню просто просочився в наш світ через випадковість…

― Випадковість??? Джуліане, ти… ти справді віриш у випадковість після усього, що було??? ― проговорила Анна, відступивши крок назад.

Слова дівчини звучали цілком розумно, зважаючи на те, як обернулось все після розмови з Летою. Джуліан і сам це розумів, однак вирішив, що в даному випадку краще не відповісти нічого.

― Вона грається із нами… вона насолоджується своєю перевагою! ― прокричала Анна. Її захриплий голос в поєднанні із подавленими емоціями звучав досить моторошно. ― І щоразу доводить нам, що ми безсильні… вона убила Патрісію і Карен просто так! А нас усіх… нас усіх вона водить довкола пальця! Бек… хтозна, що вони зробили із нею в тій лікарні! А Лета і Ейпріл… раз вони досі живі, значить у неї є на них плани! Так було завжди! Вона вела усіх нас в Тартар, аби кожен зіграв свою роль! Вона продумала все! І навіть тоді, коли всі думали, що вона прорахувалась… вона опинялась попереду всіх і отримувала своє!

Я… я готова боротись із монстрами, привидами, демонами, духами… але Марта… я не розумію, яка її ціль?! Вона вже має біля себе Аїда, самого бога смерті! Чого вона іще хоче??? Джуліане, я… я справді не знаю, як боротись проти неї… як вберегти всіх, хто замішаний? І як… як не замішати тих, хто взагалі не повинен бути в цьому?! ― очевидно, під останнім вона мала на увазі Джеймі та бабусю Розалі. ― Чесно… мені іноді здається, що вона робить усе це, аби змусити мене страждати. Джуліане, скажи… невже я настільки жахлива людина, що заслуговую на це все??? Чим я їй насолила? Я її взагалі не знала! Тоді в Бункері, коли вона проводила нам екскурсію… вона здавалась такою милою дівчиною… Вона змусила мене думати, що у всіх моїх бідах винен Віспа. Так, він приклався до цього всього, але з самого початку це була вона! Вона… і тільки вона! ― з жахом прокричала Анна.

Джуліан важко зітхнув, підбираючи слова. Анна дивилась на нього шокованими очима, шукаючи підтримки, та хлопець гадки не мав, чи зможе її дати.

― Вона актриса, ― зронив він. ― Безсумнівно, чудова актриса, яка грає кілька ролей на раз. Та вона проколеться, Іскорко. Проколеться. Бо всі, хто мутить воду, завжди проколюються. Вона не зможе вічно усіх обманювати. Контроль Аїда… ти хоча б усвідомлюєш суть цього?! Контроль самого бога смерті??? Та хіба ж це можливо взагалі???