Глава 87. Зустрічайте величного духа Вогню – Хуа Яна!

Однією із центральних вулиць Редвілла ступала довговолоса блондинка досить невисокого зросту, на вид років двадцяти. Одягнена вона була в дуже пошарпаний та ще й в багатьох місцях обгорілий одяг. Та при цьому всьому старалась іти якомога більш впевнено, хоч ноги її щоразу підкошувалися і виверталися на каблуках так, що, здавалось, вона просто переламає їх.

Певна річ, прохожі здивовано озиралися на дивакувату персону, тицяючи пальцями і перешіптуючись. Однак мало хто з них знав, що насправді усі слова, сказані навіть надзвичайно тихо, успішно долітали до вух схожої на жебрачку дівчини.

― Що це з нею? Така нещасна…

― Та яка нещасна? Либонь, прикидається і тільки, аби грошенят у прохожих випросити…

― …ага, точно, поглянь тільки, як старанно грає! Ще трохи і справді навернеться на тих каблуках!

― Ха-ха, а тоді вже й грим буде непотрібен ― все лице собі об асфальт розмалює!

Та в ту ж мить «жебрачка» рвучко озирнулася і поглянула просто на тих зівак, що її обговорювали. Від такого повороту подій обоє остовпіли і поспішили накивати п’ятами, на ходу перешіптуючись:

― Що ж це? Вона нас почула?

― То й що! Треба ж іще, щоб я і соромився сказаної мною правди! Актриса ― не більше!

Обличчя «жебрачки» перемінилось. Із здивованого воно змінилось на вкрай невдоволене. За сильно розмальованим сажею обличчям можна було розгледіти щось близьке до образу Рейчел Роше. Безсумнівно, навіть одяг її віддалено скидався на той, у котрий була вдягнена дівчина у момент спалаху жорстокої пожежі в ресторані, коли вона вечеряла із Ліамом. В голові дівчини прозвучав чоловічий роздратований голос: «Та як тільки наважуються вони говорити таку погань про мене, величного Хуа Яна, прославленого служителя міста Вог…», та не встиг голос довести думку до кінця, як в Рейчел щось врізалося. В наступну мить прозвучав розлючений голос чоловіка із тачкою в руках:

― Куди преш, бомжихо?! Роззуй очі!

То був якийсь будівельник, бо, коли Рейчел здивовано відійшла вбік і задерла голову догори, то побачила, що у будинку ведуться ремонтні роботи і робітники активно звозять будматеріали. Від такого повороту подій Рейчел остовпіла, а голос в голові подумав: «Що це вони там роблять? Нащо їм ці штуки в руках? От дивні. Та й взагалі! Як вони сміють звертатися так нахабно до мене, величного Хуа Яна, прославленого служителя міста Вогню, духа Вогню, котрий прославився завдяки неймовірним подвигам при участі в…» ― і знову йому не дали довести думку до кінця.

― Гадання на картах Таро! Віщування долі! Допоможу знайти вирішення будь-яких проблем у коханні, сім’ї, на роботі! Шар долі! Підходьте, не соромтесь, ціна договірна… обіцяю повернути кошти, якщо передбачення не здійсниться! ― Рейчел якраз проходила повз невеличку крамничку, із якої вигукувала жінка у довгому фіолетовому платті, з чорним волоссям і грубо підведеними чорним кольором очима.

Рейчел здивовано підняла брову, зупинившись навпроти крамнички, на котрій красувалася табличка «Гадання, віщування, передбачення, магічні предмети». «Магічні предмети? ― аж заблистіли очі Рейчел. ― Нарешті щось, що мені пригодиться», ― прозвучав голос Хуа Яна в голові Рейчел. Вона підійшла до жіночки у платті й запитала:

― Які у вас є магічні предмети? ― Хуа Ян, певна річ, дещо здивувався жіночому голосу, що долинав з уст Рейчел, однак, практично одразу додав: ― І… чи приймаєте ви оплату магічними силами? Розумієте, у мене немає місцевої валюти, а магічний предмет мені ой як потрібен! Правду кажучи, ― Хуа Ян перейшов на шепіт, наближаючись до ворожки, котра помітно остовпіла, слухаючи його. ― Нещодавно я спалив три будинки, а місяць тому я ледь не спалив повністю один величезний будинок! Отакенний! ― Хуа Ян надзвичайно яскраво описував усе сказане, доповнюючи жестами і показуючи на хмарочоси вдалині. А тоді перемінився в обличчі й зітхнув: ― В цьому світі так важко контролювати свої магічні сили, що мені терміново потрібен магічний предмет, аби їх стабілізувати.

Коли він замовк, ворожка не одразу второпала, що настала її черга щось сказати. Певна річ, вона була звичайною шарлатанкою і від такого монологу впала в шок. На якусь мить вона подумала, що має справу з психопаткою, однак тоді в її надзвичайно хитрій голівоньці з’явився інший план:

― Звичайно-звичайно, я покажу вам все, що маю, проходьте сюди. У мене тут повно всяких штучок, вам точно щось приглянеться… а щодо грошей, не хвилюйтесь… ― коли Рейчел увійшла в лавку, ворожка оглянула її з голови до п’ят і помітила, що на ногах у дівчини одягнене оригінальне взуття бренду Х, ціною явно більше, ніж її річна зарплатня.

Потрапивши всередину лавки, Хуа Ян став роззиратися довкола так, наче взагалі вперше бачив таку кількість різноманітних статуеток, ваз, книг, баночок і так далі. От тільки, практично 99% всього цього було фальшивкою і не володіло ніякими магічними здібностями.

Та тим не менш, очі вогняного духа, котрий ніколи не бував у світі людей, просто розбігалися. А очі ворожки так і не відходили від брендового взуття Рейчел. В голові вже будувались сотні планів, як виманити їх у неї. Та от тільки, щойно Хуа Ян пройшов поруч, наблизившись на метр, аби розглянути віяло, що лежало на прилавку, ворожка відчула різкий запах давно немитого тіла, змішаного із запахом горілого одягу і зморщилась настільки, наскільки це було можливо без затуляння носа пальцями.

Будучи в тілі Рейчел уже цілий місяць, Хуа Ян гадки не мав, як за ним доглядати. У Тартарі духи могли не хвилюватися про такі банальні речі, як підтримання чистоти тіла чи зміна одягу ― по факту, вони ніколи не забруднювалися, адже з їх тіл сяяла справжнісінька магія.