Глава 96. Відчуй себе обманутим супергероєм.

Мабуть, усім доводилося хоча б раз в житті бачити, як ефектно виглядає групка супергероїв на вершині якого-небудь хмарочоса з видом на нічний мегаполіс… заворожуюче видовище, чи не так? Колись Анна захоплено задивлялася на всемогутніх борців за справедливість у трико і плащах, а зараз отримала можливість стати однією з них. Ну… без трико і плаща, та й по факту навіть не супергероєм, але так, безсумнівно, вона стала борцем за справедливість. Та якби такими були думки Анни в момент, коли групка інфеністів з нею на чолі з’явилася на межі міста Філадельфія. Хоча, мабуть, успіх місії залежав зовсім не від того.

Серед них була та, котру називали самою удачею. Дівчиною, в команді з якою усі приречені на цілковитий успіх. Ребекка Бенсон була другою в групці інфеністів, хто викликався відправитися за координатами, які вдалося дістати Патрісії. І, хоч з Летою вони були далеко не подружками, Бек воліла дізнатися, що ж насправді відбулося в Тартарі. Дівчина сподівалась, що це допоможе їй наблизитися до відкриття намірів людини, котра встигла насолити не лише їй… так, Марта Айвазіс була людиною, котра безперечно дратувала усіх присутніх зараз на межі міста Філадельфія.

Нейт Вествік був третім серед інфеністів і явився сюди з причини того, що ніяк не міг залишити Бек наодинці з небезпеками. Ні для кого був не секрет, що з недавніх пір цей хлопець відчував те саме дивовижне відчуття метеликів в животі від одного лиш погляду на цю прекрасну і не менш талановиту інфеністку. Та от чи відчувала Ребекка те ж саме? До сих пір їй толком навіть не доводилося про це задумуватися. Пригоди супроводжували її кожну хвилину життя і навіть зараз… а зрештою, вона на секунду могла впіймати себе на думці, що знову відправилася в небезпечну подорож саме через те, що не бажає роздумувати над насущним.

Джуліан Розенбаум був четвертим, хто входив в групку інфеністів і, певна річ, він був тут виключно заради його Іскорки. Опісля недавніх подій в Бункері він навіть думати не міг про те, що Анна могла опинитися в небезпеці! Він волів бути поруч завжди, кожну секунду її життя і підставитися під кожен удар, тільки б захистити її… ох, здається, в цю мить у Джуліана знову втратився контроль і одне з «тригерних джерел» Аїда в його мозку активувалось, підсилюючи емоції.

По факту, інфеністів мало бути всього четверо, та хто б знав, що за ними ув’яжеться той, кого зовсім не чекали? До епічної четвірки на даху одного з будинків досить незграбно наблизилася постать на каблуках і в короткому червоному платті. Волосся дівчини розвівалось на вітрі, але при цьому зачіска досить непогано зберігалась ― вона була виконана у китайському стилі. Щойно блондинка стала поруч із Ребеккою і спрямувала свій погляд вдаль, стараючись виглядати так же епічно, як і всі, Джуліан пробелькотав:

― Ти?!

Якусь мить Хуа Ян стояв непорушно. Ребекка зловила його погляд на собі і поспішила замітити:

― Ти! Дух Вогню!

Безперечним залишався той факт, що декілька секунд Хуа Ян пильно дивився на золотий пояс на талії Бек, після чого різко підняв голову і зробився, як завжди, безтурботно веселим дурачком.

― Я! І знову ви… нікчемні інфеністи… здається, я починаю розуміти, чому демони клану Сили вас так ненавидять… ну, невже так важко запам’ятати??? Я величний Хуа Ян, дух Вогню…

― Нагадайте мені, чому я не повинен його пристукнути, ― закотив очі Джуліан.

― А мені здається, що дух Вогню досить милий! ― проговорила Ребекка.

― Це серйозна місія, ― зронила Анна. ― Ми маємо безшумно проникнути на територію сховищ, знайти те, в якому зачинено Лету і витягнути її. Ми повинні пройти так, аби інфеністи, які можливо охороняють цю територію, нічого не запідозрили.

― З моєю допомогою це буде більш, ніж просто, ― всміхнувся Хуа Ян, вийшовши перед всіма. ― Якщо серед інфеністів є «чутливі», вони відчують мою присутність і пошлють кількох глянути, що там. Там я їх і піджарю…

― Ми не будемо нікого вбивати! ― тут же відрубала Анна. ― Ох…

― Ти! ― Джуліан підійшов впритул до Хуа Яна. ― Я тобі стільки жрачки замовив, що місяць можна їсти. Якого ув’язався за нами?!

― А я з собою взяв, ― засміявся Хуа Ян, дістаючи з-за спини бургер і тут же кусаючи його. Голосно цямкаючи, він продовжив говорити: ― Ну, добре, не буду нікого вбивати. Просто злегка налякаю їх.

― Нехай, ― зітхнула Анна. ― Та слідуємо початковому плану. Охорони там може і не бути. Все ж, звідки Марті знати, що ми дізнались адресу? Вона може думати, що надійно заховала Лету. Та і… якби не Патрісія, ми ніколи не змогли б знайти це сховище. Щойно почуємо чию-небудь присутність, я дам знак і ти відволічеш їх, ― поглянула вона на Хуа Яна. ― І краще тобі і справді бути на нашому боці.

― Та ж чорт! Я вже сто разів казав, що я не бісів зрадник! Я, Хуа Ян, дух Вогню, а не щур з каналізації!!!

***

За допомогою абордажного крюка-пістолета, котрий звикла носити при собі на місії Анна, усі епічно спустилися з даху і наблизилися до території складу self-storage. Це місце, по суті, нагадувало звичайний склад, однак в його коридорах знаходились різноманітні невеличкі приміщення для індивідуального зберігання речей, які орендували собі люди. Ще коли Анна вперше внесла координати, дані їй Патрісією, в Google Maps, прийшла в шок, адже як тільки можна було додуматися утримувати Лету в подібному місці???