Глава 92. З тобою до кінця. Частина друга.

Віднайти кімнату, куди перевели Ейпріл, виявилось завданням простішим, ніж очікувала Анна. Взагалі, все складалось надто добре, щоб бути правдою і це суттєво насторожувало Уеллінг.

«Сто відсотків, у найвідповідальніший момент я почну гудіти, як поїзд!» ― промайнуло в її голові, коли Анна завдяки суперслуху почула крики Ейпріл з одного з коридорів в кількох десятках метрів від місця, де вона зараз знаходилась. По таймеру залишалось вже не так багато часу до імовірного «гудіння», тож дівчина сподівалась, що зможе вирубити охорону, прорватися до Ейпріл і зняти браслет до того, як усе почнеться.

― Заберіть це від мене! Я не збираюсь їсти вашу паршиву їжу! Я відмовляюся!.. ― голос Ейпріл ставав все більш чітким, що свідчило про те, що Анна рухається у правильному напрямку.

Дівчина рвучко вискочила з-за стіни, як на її очі потрапила шокуюча картина: двоє інфеністок, тримаючи в руках піднос із їжею, намагались залишити його у кімнаті Ейпріл, однак дівчинка так сильно розмахувала руками, що їм доводилося вивертатися, аби вся їжа не опинилась на стінах і підлозі. Поруч із дверима стояло двоє широкоплечих охоронців, скануючи периметр.

«Скоріше за все, вони вже знають, що в Бункері порушник… ― промайнуло в голові Анни. ― Добре, що мені вдалося стащити ось це». Дівчина торкнулась рукою імітованого золотого пояса, що являвся золотистим батогом, і миттю розсікла ним повітря.

Ефектно прокрутившись довкола своєї осі, Анна нанесла удар батогом одночасно по тілах двох інфеністів, від чого вони, так і не второпавши, що відбулося, відлетіли до стін, впечатались в них спинами і без свідомості сповзли вниз.

Анна не зупинилась ні на секунду ― вона знала, що не можна розслаблятись, перш ніж не буде знешкоджено всіх потенційних ворогів. Тож, міцно стиснувши в долоні рукоять батога, Уеллінг знову крутнулась, неначе в танці, і спрямувала батіг просто на двох інфеністок, що перебували у кімнаті з Ейпріл. Дівчата тільки й встигли, що ойкнути, коли побачили, як охоронців знешкодила якась невидима сила, як і їм самим дістались не надто легкі удари.

Піднос із їжею, як і очікувалось, підлетів у повітря. Та Анна, як сама міс ефектна поява, різко зупинилась, згинаючи одну ногу в коліні і, замахнувшись батогом, обхопила ним піднос просто над головою Ейпріл, котра тільки й вирячила очі від шоку. Наступним змахом руки Анна скерувала піднос в коридор і він, ударившись об підлогу, зазнав тотального краху ― їжа розлетілась в різні сторони, а Анна, неначе у сповільненій зйомці, ефектно згорнула батіг, обкрутивши його довкола пояса. В ту ж мить зняла браслет і постала перед Ейпріл, котра тільки те й змогла зробити, що шоковано кліпнути очима.

***

Побачити Ієна Адлера в супермаркеті не очікували ні Карен, ні Патрісія. Він був одягнений у зручний одяг (цього разу навіть не у цвітасту сорочку!) і виглядав так, наче також прибув сюди на завдання.

― Містере Адлер! ― побачивши його, одразу поспішила сказати Патрісія. На обличчі дівчини виникла посмішка і вона рушила в його сторону.

Карен ж, натомість, не проявила жодних емоцій, та, судячи з її вигляду, можна було сказати, що дівчина відчуває щось неладне. Вона також наблизилась до Ієна, однак, на відміну від Патрісії, не зронила жодного слова.

― Що ви тут робите? Ви прийшли на завдання? Але чому? Місіс Адлер доручила це нам із Карен… та й, тут нічого немає… ― із рота Патрісії вилітало надто багато слів, що можна було навіть на секунду помилково припустити, що вона не «чутлива», а «швидка».

Адлер, слухаючи її монолог, виглядав дещо не таким, як завжди. Цей чоловік зазвичай був невпевненим і лиш іноді, коли поруч була його дружина, він наважувався зібрати усю свою сміливість, аби здатися сильним і безстрашним. І зараз, схоже, був один із таких моментів. Карен засікла це, а Ієн, зловивши її погляд на собі, тут же повернувся до Патрісії і його обличчя розпливлося в невпевненій посмішці:

― Сара послала мене… е-е… приглянути за вами.

― Приглянути? ― здивувалась Патрісія. ― Але навіщо? Ми не раз ішли вдвох і на небезпечніші завдання, а тут взагалі нікого…

Та раптом Карен схопила її рукою за передпліччя, разом із цим вийшовши дещо вперед. Уолліс розгублено підвела очі на подругу і замовкла.

― Містере Адлер, ― зронила Карен холодним голосом. Патрісії цей тон страшно не подобався і вона вже хотіла вставити щось, але Карен стиснула її руку сильніше, відтягуючи за свою спину. ― Для чого насправді ви прийшли?

У любого від цих слів пройшли б мурашки по тілу, але не в Ієна. Він, звичайно, вдав, що злякався, але це виглядало, як дуже погана акторська гра. Стрепенувшись, чоловік невинно підняв руки і пробелькотав:

― Нещодавно Деніел і його команда визначили, що сюди направляється групка мішків з енергією Лейшманії. Усі інфеністи вже зайняті на завданнях, а також ліквідацією порушника в Бункері. Сара попросила мене супроводити вас, а у випадку небезпеки наказала повертатись.

― Порушника? ― Патрісія зробила спробу виступити з-за спини подруги, але Карен залишалась такою ж непохитною. ― У Бункер хтось проник?

Ієн обвів Патрісію дещо підозрілим поглядом.

― Так, хтось прокрався і намагався звільнити Ейпріл Стракер. Добре, що Сара подбала про це, завчасно перемістивши дівчинку в інше місце, ― проговорив він незвичним для себе холодним голосом.