Глава 91. З тобою до кінця. Частина перша.

Анна прийшла до тями на труні Грегорі. Він лежав непорушно із заплющеними очима, а шкіра його мала землистий відтінок. Анна важко зітхнула ― схоже, вона вернулась назад. Позаду почувся задоволений голосок мішка з енергією:

― Вітаю! Щойно ти освоїла читання мертвих!

Та Уеллінг не розділяла його радості… увесь цей час вона намагалась винити ВІЛа у всьому, що було, а насправді… насправді у всьому з самого початку винен не тільки він. Але усе це безперечно було планом Марти, пов’язаним із нею, Анною. Розлютившись не на жарт, Анна вискочила із могили і ледь не налетіла на мішок з енергією, який вдало вивернувся в останній момент.

― Ей! Ти що витворяєш?! Я допоміг тобі!..

Дівчина рухнула на землю перед високим деревом і, обхопивши саму себе руками, закричала. Цей крик містив у собі стільки шоку, відчаю і болю, що на неї було страшно дивитись… тіло дівчини покрилось холодним потом і вона просто не могла стримати істерику…

― Це все вона!.. це все була вона! Із самого початку вона ― вина усіх моїх проблем!

Так, Анна розуміла, що у тому, яким став її батько, є і його вина, але все ж таки, вона була впевнена, що якби Марта не з’явилась тоді в барі, у неї було б щасливіше дитинство. ВІЛ, в принципі, і сам не мав вибору, але в той момент Анна звинувачувала їх усіх… батька за те, що водився по барах із невідомими жінками, хоча у самого вдома була сім’я… ВІЛа за те, що, користуючись тілом Грегорі, витворяв із нею маленькою такі жалюгідні речі… і Марту… просто за те, що та стерва увесь цей час знаходилась на крок попереду! І, що гірше, Анна досі поняття не мала, чого вона добивається!

― Вона зробила усе це, аби я всією душею ненавиділа світ демонів і захотіла відчинити Браму… вона поселила демона в мій дім, змушуючи мене все дитинство думати, що це мій батько! Вона водилась із Віспою, який, в кінці кінців, убив мою маму… і після всього цього, скажи… ― звернулась вона раптом до мішка з енергією, що знаходився в метрі від неї, дещо знітившись. ― Скажи, як я можу не ненавидіти усіх вас???

Міазм нічого не відповів, лиш дивився на Анну, очікуючи, що вона робитиме далі. Дівчина ридала… біль пронизував її наскрізь… але досить швидко вона спрямувала біль в злість і, поволі підводячись, проговорила холодним голосом:

― Можливо, сьогодні ти, будучи мішком із енергією, і справді мав намір безкорисливо мені допомогти… але… це не той варіант, який я можу допустити.

Ці слова звучали дещо моторошно і Анна, котра підводилась на ноги у темряві дерева, виглядала не надто мирно. Міазм похитнувся.  В наступну мить вона блискавично кинулась на нього й притиснула до землі, приставляючи кинджал до покритого струпами горла. Очі дівчини налились кров’ю, а сльози на щоках додавали її образу ще більшого божевілля.

― Я тобі збрехала. Я не можу тебе відпустити, ― льодяним голосом проговорила Анна, міцніше притискаючи кинджал до горлянки міазма.

Він намагався щось сказати, але з його рота долинали тільки марні спроби прохрипіти хоча б слово.

― Довіра… ось що дозволяє одним людям обманювати інших людей, ― сказала Уеллінг. ― Вона прекрасно грала роль, прикидаючись добренькою в Бункері і всі вірили в її акторську гру. Ось в чому проблема. Довіряти не можна нікому.

Рука Анни здригнулась. Вона піднесла її, готуючись нанести удар. Міазм аж зіщулився, відчуваючи неминучу смерть… На обличчі Анни була одна лиш злоба… вона замахнулась кинджалом і з усієї сили розсікла ним повітря. Міазм заплющив загноєні очі, востаннє ковтаючи повітря.

Та клинок не торкнувся шиї безпомічного мішка з енергією. Второпавши, що він досі живий, міазм шоковано розплющив очі й побачив, що кинджал зупинився буквально в міліметрі від його шкіри. Вираз обличчя Анни вражав. Вона зціпила зуби і насупилась так сильно, що практично була не схожа на себе. Рука із кинджалом тряслася, однак вона її не опускала…

Простоявши так якусь хвилину над переляканим до чортиків міазмом, дівчина відчула, як із очей самовільно течуть сльози. «Якого чорта я плачу?!! Я повинна убити його! Це бісове породження зла! Воно убиває людей!!!» ― звучало в її голові, але рука в той момент повністю відмовилась підкорятись тому, що озвучував мозок. Не розуміючи, що з нею відбувається, Анна рвучко відвела руку вбік і повалилась назад, не в змозі триматись на ногах…

Шокований мішок з енергією поволі відповзав в сторону. Дівчина залишалась сидіти, підібгавши ноги під себе і гадки не маючи, що робити… вона міцно стискала кинджал в руці, а сльози з очей лились самі по собі. В її голові велась запекла боротьба:

«Чому ти відпустила його?!»

«Але ж він допоміг мені! І навіть не потребував нічого взамін!»

«Знущаєшся?! Це демон! Якщо він не обманув тебе цього разу, то, відпустивши його, наступного разу ти опинишся в могилі! Не говорячи вже про інших людей, що попадуться йому…»

«Ти просто слабачка! Демон убив твою маму і ти присягнулась убивати їх усіх!»

«Невже ти повелася на просту обіцянку?!! Ха-ха-ха-ха! Ти нікчемна! Саме тому Марта й володіє усім твоїм життям, керуючи ним, як забажає!»

«Ти дозволиш їй і надалі управляти твоїм життям? Обманювати себе? Поглянь, у що ти перетворилась! Ти думаєш, що стала сильною, а на ділі… на ділі ти пожаліла демона!»

Не в змозі боротись із голосами в голові, Анна зіскочила з місця і подалася геть.