Глава 90. Батіг Одного шансу.

Анна лежала на ліжку й роздумувала над тим, як їй проникнути в Бункер, аби поговорити з Ейпріл, як раптом озвався її телефон. Дзвонила Патрісія.

― Анно, Анно, послухай! ― її голос, як завжди, був швидким і радісним. ― Я дізналась дуже важливу річ!

― Стоп, ― різко перебила співрозмовницю Уеллінг. ― Не краще буде зустрітися і обговорити усе без лишніх вух? Або… хоча б напиши мені!

― Не хвилюйся, ― запевнила Патрісія. ― Не забувай, що я також «чутлива» і прекрасно знаю, коли безпечно розмовляти на такі теми, а коли ні. Зараз у Бункері знову порожньо. Усі змоталися на якесь завдання, схоже, масштабна ловля мішків з енергією. Все-таки, перед тим, як Марта запечатала Браму, у наш світ вирвалося чимало справді сильних міазмів… Коро-отше. Мені вдалося з’ясувати місцезнаходження Лети.

― Що?! ― отетеріла Анна.

― До речі, перед цим ще хочу сказати, що Марта дізналась, що ви забрали Ребекку Бенсон з психлікарні. Вона дуже зла. Але також вона думає, що вас було багато. Люсія там була вся поранена! І інші інфеністи… Анно, скажи, де ти знайшла стільки людей, що допомогли тобі викрасти Ребекку?!

― …

«Патрісіє!!! ― вилаялась Анна подумки. ― Спершу ти починаєш говорити за Лету, а тепер вже про це?! Май совість! Але… стоп. Люсія поранена? Вона що, справді дозволила своїм інфеністам побити її, аби виглядало правдоподібно, що вона намагалась нас затримати?»

― Ні, насправді, я була тільки з Нейтом і… нам пощастило, ― поспішила сказати Уеллінг.

― «Пощастило»?! Оце так! Анно, ти впевнена, що твій талант «чутливість», а не «удача»?! ― шокувалась Патрісія. ― Добре-добре, я щось не за те зовсім говорю. За Лету. Марта не тримає її в Бункері. Є якийсь склад… коротше, це недалеко від Філадельфії… я скину тобі точну локацію. Гадки не маю, як Карен це дістала, але добре, що ми маємо ці дані. Слухай, я подумала, що було б добре, якби ми теж взяли участь у звільненні Лети.

Анна тут же заперечила:

― Патрісіє, ви вже й так стільки усього для мене зробили. Я не можу дозволити вам ще більше ризикувати.

― Так ніхто ж не знає! Марті і Адлерці достатньо бути впевненими, що ми на їхньому боці й усе! Вони слідкують тільки за вами, тут натомість все спокійно… тим більше, багато хто взагалі не в курсі про усю цю ситуацію і я більше ніж впевнена, що всі відносять й нас до числа таких людей…

Однак Анна, згадавши, що Патрісія і Карен активно брали участь у облозі заводу та боротьбі з Віспою, тобто, активно допомагали їй, подумала, що, все ж, лишня обережність не завадить, і сказала:

― Не потрібно. Мені вистачить твого браслета.

Патрісія тут же завела розмову про інше:

― До речі, завтра тут теж нікого не буде. З того, що я чула, полювання за мішками з енергією затягнеться на кілька днів і більша частина Бункера пустуватиме. Марти взагалі немає вже як кілька днів. А Адлери самостійно очолюють ту місію.

«Адлери? Серйозно, вони, будучи главами Бункера, самі ходять на завдання?» ― промайнуло в голові Анни. Усе це виглядало вже надто підозрілим… але Патрісія продовжувала белькотати без упину:

― Так що було б добре, якби ти спробувала завтра. Нас з Карен також не буде, у нас заплановане проникнення на одну фабрику, де, начебто, завівся демон якогось грибка… коротше, там все дуже печально, бо завод розоряється через це…

― Я зрозуміла, ― коротко сказала Анна. ― Я вже працюю над планом. Дякую тобі дуже за все, Патрісіє. І Карен теж. Удачі вам завтра.

Патрісія, явно шкодуючи про те, що Анна збирається завершити розмову, поспішила пробелькотати:

― І тобі!!! Сподіваюсь, все пройде, як слід! І не забудь про гудок! Краще одразу подбай про те, щоб мати, чим закрити рот!

Поклавши трубку, Анна важко зітхнула.

«І нащо вона згадала за той бісів гудок??? ― пронеслося в голові дівчини. ― Тільки подумаю про нього, одразу здається, що проникнення в Бункер приречене на провал! Із Ейпріл усе зрозуміло ― скоріше за все, після того, як я вирубилась, дівчинка дізналась щось важливе і тепер Марта не хоче, аби це сплило на поверхню. Лета в такій же ситуації… за рештою ж вона взагалі не ганяється. Значить, ми в її плани більше не входимо? Але Бек… що вони із нею там таке витворяли, що вона ось уже другий день не приходить до тями?!»

Як не крути, все зійшлося до Бек і Анна в той же вечір подалася в хижу, аби впевнитись, що Нейт справляється. Хлопець увесь час був поруч з Ребеккою, а дівчина вела себе більш-менш спокійно, лиш зрідка прокидаючись.

― Я гадки не маю, що ми будемо робити далі, ― зітхнув Нейт, коли вони з Анною відійшли наверх у хижу, аби переговорити. ― Вона більше не несе нісенітниці, але при цьому не менш схожа на ту, над котрою добряче познущались… Анно, ― раптом сказав він грізним тоном. ― Коли ти збираєшся залізти в Бункер? Я з тобою. Ця стерва повинна заплатити…

Анна ж поспішила зупинити його:

― Стоп-стоп-стоп, ― спокійним тоном проговорила вона, узявши хлопця за передпліччя, бо він настільки рознервувався, що почав стискати кулаки. ― Так не піде. Ти потрібен Бек.

― Ця хижа захищена! Сенс мені сидіти тут і чекати? Цю стерву треба викрити! Я готовий перебити там усіх!