Глава 88. Психлікарня святого Александра.

Увесь день Анна провела в будиночку в лісі, роздумуючи над тим, як вони з Нейтом уночі пробиратимуться в психлікарню, аби врятувати Ребекку. Певна річ, загальний план дій вже був, однак потрібно були ввести деякі правки і Анна відкрила ноутбук, аби уважніше розглянути місцевість на карті. Підключила мишку й уже збиралася поставити її на стіл, як прямо під рукою щось зашелестіло. Дівчина підняла руку ― а то та сама рекламка ритуальних послуг, що тоді вивалилася із пакету з продуктами в рюкзак. 

«Що за? ― мелькнуло в голові Уеллінг. Дівчина придивилася до кольорової листівки. ― Безсумнівно, це та ж сама рекламка. Але якого біса? Я точно пам’ятаю, як викинула її». 

Анна нахилилася до смітника і, перебравши руками у ньому різноманітні зіжмакані листки паперу, зрозуміла, що помилилась. Дівчина була роздратована і подумки вже проклинала Джеймі, звинувативши його в такій дурацькій витівці. 

«Знайшов, про що жартувати. Наш батько помер місяць тому жахливою смертю. Хоч це вже й був не він і, по суті, ми похоронили нашого тата вже давно, але… усе одно це неподобство!» ― вилаялась дівчина подумки і стала розглядати на карті територію психлікарні святого Александра, що знаходилась на окраїні Редвілла. Листівку вона пожбурила у смітник.

За якийсь час вони з Нейтом уже зустрілися на порожньому нічному шосе неподалік від території психіатричної лікарні. Це місце просто вражало своїми масштабами. Територія була огороджена загорожею з колючим дротом, однак перевагою стало те, що більша частина площі являлась повністю засаджена густими деревами. Удень психіатричні пацієнти могли гуляти серед цього «парку», або грати в настільні ігри, бо навіть здалека виднілись лавочки та столики. 

План проникнення полягав в тому, що вони зроблять діру в огорожі і проберуться всередину, не привертаючи жодної уваги. Оскільки Нейт уже кілька разів сюди проникав, він чітко знав, де знаходяться камери спостереження, а тому провів їх до того місця, де у камери знаходилась сліпа зона. З того часу, як у ній пробудився талант, Анна уже звикла, що їй постійно доводиться робити усілякі вкрай нелегальні речі і наражатись на небезпеку, тож була абсолютно спокійна. Та от тільки… час від часу з’являлось відчуття, що успіху сьогоднішня місія їм не принесе. 

Ось Нейт уже проробив спеціальними кусачками діру в огорожі і вони тихенько пробралися на територію психушки. Першим ділом потрібно було, слідуючи за планом, непомітно пробратися до чорного входу, над яким висіла зламана камера спостереження. Анна ще раз запитала, чи точно вона в неробочому стані і Нейт підтвердив, що залазив сюди буквально три дні тому і його помітили вже тоді, коли він опинився всередині. Анну пронизав шок, коли вона дізналася, що Нейта спалила медсестра, котра вийшла із палати одного з пацієнтів із розщібнутим халатом і одягом під ним… на таке він явно не розраховував і момент шоку вартував йому кількох хвилин, за які медсестра встигла збити на сполох і покликати охорону. Ті одразу ж впізнали негідника і за час, поки він із ними розбирався, з’явились інфеністи, котрих було приставлено спеціально під палату Ребекки, і «одним стусаном під зад» викинули його із будівлі. Усе було очевидно – аби витягнути Бек потрібна приманка, яка відволіче охорону. Анна відразу знала, що цю роль доведеться взяти на себе.

Вони рухалися між деревами, обережно роззираючись довкола, як раптом озвався телефон Анни, заспівавши досить голосно і тим самим викликавши у Нейта тотальний шок.

― …

Мобіла не встигла, по суті, продзвонити і трьох секунд, як Анна на швидкості інфеністів підняла трубку і зашипіла:

― Я зайнята!

Із трубки долинув мелодійний голос Патрісії:

― О, невже ти в Бункер пробираєшся?!

― Ні ж бо! ― зашепотіла Анна, ловлячи на собі вкрай шокований погляд Нейта. Вони змушені були зупинитись.

― Ай, я думала ти йдеш сюди. Тут в нас нікого практично немає, всі розбрелися. Навіть Марти немає. Ідеальний час для проникнення!

Анна ледве стримувала гнів, розуміючи, що не може дати собі зірватися – все ж таки, Патрісія дала їй свій дорогоцінний браслет.

― Це все чудово і прекрасно, Патрісіє, ― белькотала Уеллінг. ― Але я справді ніяк не можу говорити! 

«Іще секунда цієї розмови і я просто закричу! ― звучало в голові Анни, а сама вона нервово озиралась по сторонах. ― Треба ж іще такий час вибирати для дзвінка!»

― Добре, па-па, ― лагідно проговорила Уолліс і поклала трубку.

Анна видихнула з полегшенням, а Нейт ошелешено прошипів:

― А вимкнути звук було ніяк? 

― Не парся, нас ніхто не почув, ― запевнила Анна. ― Я мусила відповісти. Патрісія стільки усього для мене зробила…

Нейт зітхнув і вони рушили далі, утримуючи суцільну мовчанку. 

***

Завершивши дзвінок, Патрісія відклала телефон на стіл у своїй кімнаті в Бункері. Тоді встала, підійшовши до дзеркала, зав’язала волосся і направилась до ліжка, погасивши світло. В ту ж мить від дверей її кімнати ззовні дуже тихо відійшов Ієн Адлер. Він безсумнівно стояв тут достатньо довго, аби почути усю телефонну розмову. Відійшовши на безпечну відстань, він дістав із кишені цвітастої синьої сорочки горішок і, ефектно підкинувши його у повітрі, зловив ротом й зник у пітьмі коридорів.