Глава 82. Я злюсь на тебе, але ти не думай, що це справді те, що я відчуваю.

Темно-червона кров великим потоком за долю секунди заплямила сірі стіни кімнати для допитів у поліцейському відділку Редвілла.

На обличчі Анни вмить відбився невимовний жах… від подиву вона навіть скрикнути не могла, наче страх в ту мить повністю скував її голосові зв’язки, не даючи істеричним крикам вирватися із горла. Почувся характерний глухий звук сповзання тіла по стіні, після чого на підлогу щось впало, голосно пляцнувши. До Анни вмить повернулася здатність кричати:

― О-о, Боже! ― вирвалось у неї, а руки дівчини прийнялись несвідомо обхоплювати власне обличчя. ― Джуліане, що ти… що ти наробив?!!

Хлопець стояв, повернутий до неї спиною. Така поза створювала йому надзвичайно підозрілий вигляд. Труп Грегорі остаточно сповз на підлогу, а голова мертво схилилась набік. У грудях чоловіка зіяла велика закривавлена діра, а вирване серце, покрите багряною кров’ю, валялося під ногами, як шмат якого-небудь м’яса. Тільки що Анна стала свідком того, як Джуліан власними руками вирвав його із грудей Грегорі.

Руки дівчини тряслися, але вона наважилась зібратися із силами і кинулась до трупа. Та це було скоріше жестом, спровокованим шоком, ніж здоровим глуздом, адже сенсу оглядати тіло не було – навіть будучи демоном, він не міг жити без серця. Таким чином було убито обох – і Грегорі, і демона ВІЛу. Переляканими очима Анна пробіглася по закривавленому тілу і тоді, відчуваючи над собою жахаючий образ Джуліана, із чиїх рук стікала кров, повернулася до нього, прокричавши:

― Ти… ти убив його!

Хантер стояв, не рухаючись. Обличчя його, здається, не виражало абсолютно ніяких емоцій, що було вкрай нехарактерно для Розенбаума.

Анна перебувала в крайньому шоці. Не стільки через те, що щойно на її очах було убито її батька, скільки через те, що це зробив Джуліан. Так, він був вкрай запальним і часто діяв, не думаючи, але такого вона явно не чекала.

Не в змозі зібрати думки докупи, Анна була готова тут і зараз припнути його до стінки і… а що вона зробила б? Дівчина і сама гадки не мала, як реагувати. Смерть Грегорі стала настільки раптовою, що Анна й не знала, плакати їй, чи радіти. Вона ні на секунду не відчула тієї порожнечі, що утворилась в душі, коли Віспа убив її матір. Мабуть, ненависть до Грегорі настільки поглинула її, що навіть така раптова смерть не могла викликати у неї ні нотки співчуття.

Зненацька Хантер кинувся навтьоки. Анна толком навіть не зауважила, як пробігла на швидкості інфеністів через весь поліцейський відділок, змітаючи зі столів поліцейських різноманітні папери і шокуючи всіх присутніх своєю явно не людською швидкістю руху.

Їй вдалося наздогнати Джуліана на автомобільному паркінгу. Був вечір і уже стемніло. Почувши наближення Анни, Хантер різко зупинився. Під тьмяним світлом вуличних ліхтарів його образ здавався не надто приємним. Він зупинився всього лиш на мить, абсолютно точно дивлячись чітко на Анну, а тоді знову зібрався бігти.

― Джуліане! ― прокричала дівчина. ― Стій! ― та, розуміючи, що він не збирається її слухати, Уеллінг на швидкості інфеністів вмить опинилась поруч із ним.

І цього разу обличчя хлопця її шокувало. Зазвичай один з його кутиків рота залишався злегка припіднятим, а очі стріляли харизмою, створюючи образ бога сарказму й іронії, та цього разу він здавався абсолютно злим. Брови Хантера напружились, утворюючи дві зморшки на переніссі, а від льодяного погляду темно-синіх очей хотілось сховатись.

― Джуліане, ти повинен мені пояснити, що в біса… ― та не встигла дівчина договорити, як її охопило відчуття наближення чогось неприємного і вона вмить затнулась.

В ту ж мить Розенбаум холодно озвався:

― Не наближайся.

Анна підняла брову.

― Щ-що..?

Та Джуліан немовби озвірів. Не в змозі стримувати гнів, він щосили ударив ногою по колесу автомобіля, що стояв поруч. Паркінг охопило надокучливе завивання сигналізації. Хантер різко стиснув кулаки і вчепився руками в капот машини. У місцях, де його руки торкнулися металевого корпусу, утворились великі вм’ятини. Безсумнівно, якби зараз він застосував усю свою силу, автомобіль перетворився б у ні на що не годну груду металу.

Анна нічого не розуміла… голову пронизували різноманітні думки, але тіло не бажало піддаватися страху. Так, Джуліан поводив себе цілком ненормально, однак дівчина не мала жодного бажання дозволяти цьому продовжуватись. Вона поволі стала наближатись до хлопця, уважно роздивляючись кожну його емоцію на обличчі.

Хантер рвучко виставив руку вперед і зі злістю прогарчав:

― Я тобі сказав – не підходь!

― Джуліане…

Анна не збиралась його слухати. Вона гадки не мала, що відбувається, але чомусь була впевнена, що її присутність зможе привести його до адекватного стану. Голова дівчини вже опинилась в кількох сантиметрах від грудей хлопця і вона чітко відчувала його нерівномірне дихання над своєю головою.

Він щосили стискав руки в кулаках, наче намагаючись втримати всередині себе непідконтрольну злість. Анна простягнула руку до його щоки, аби змусити хлопця поглянути на неї, бо увесь цей час він явно уникав зорового контакту. Рука дівчини на секунду злегка здригнулася, немовби відчуваючи, що в наступну мить хлопець жорстко схопить її і одним рухом припне Анну спиною до автомобіля, що продовжував голосно пищати. Дівчина навіть не встигла оговтатися, як тепле пришвидшене дихання Джуліана уже відчувалось під її лівим вухом. Усе всередині Анни до неможливості стиснулося. Одна його присутність так близько вже зводила її з розуму, а це дихання… рука хлопця потягнулася до її сідниць, а інша дещо жорстко схопила праве передпліччя дівчини, притискаючи його до автомобіля. В наступну мить губи Джуліана пристрасним ривком торкнулися шиї дівчини. Та цього разу його рухи були зовсім не ніжними… і, хоч вони доволі часто користувалися швидкістю інфеністів, аби отримати більше задоволення, Анна раптом сильно напружилася. Джуліан цілував її так швидко і грубо, що ні про ніяке задоволення не могло бути й мови. Він притискав її до себе так сильно, наче хотів буквально поглинути. Очі Анни забігали туди-сюди і вона рвучко відштовхнула хлопця, скориставшись одним із прийомів, яким її колись навчив Адам.