Глава 80. І зустрінуться нарешті найзапекліші вороги – два брати із силою бога.

― Вочевидь, ти потребуватимеш від мене великої плати, ― промовив Аїд, погладжуючи бороду, що вона в нього нагадувала козячу. ― Я готовий зробити тебе своєю найближчою помічницею і… можливо, навіть дозволю тобі стати Першим демоном у клані Сили.

Марта підвела на Аїда свій лисячий погляд зелених очей і на її обличчі розпливлася хитра посмішка.

― Скажу відверто, ― зронив бог смерті, і собі усміхаючись. ― Я недооцінив тебе, Марто Айвазіс. Будучи в тілі Фан Сяо Гу, я спостерігав за тобою в Бункері і, чесно кажучи, був до кінця впевнений, що ти ніколи не станеш на мій бік. Та тепер, коли я побачив, як гідно ти боролася, аби заслужити мою повагу… я готовий дати тобі її.

Марта поглянула на Аїда так, наче це не він знаходився на троні і володів неймовірною владою, а вона. Її обличчя виражало тільки одне ― усе йде за планом…

Та в ту ж мить сталось дещо неочікуване. Лета несподівано стрибнула на ноги із таким зухвало непохитним обличчям, що Аїд аж здивувався, забравши руку з бороди. Вихопивши кинджал Вічності із рук Марти, Лета рвучко клацнула пальцями. В ту ж мить непритомні тіла Анни, Джуліана і Ейпріл розчинилися у повітрі.

― Що відбу…? ― встигла лиш бовкнути Марта, як Лета, вхопивши її за шкурку, понесла кудись на надшвидкості.

Не встигла Айвазіс оговтатися, як вони уже знаходились у світі живих перед Брамою в Тартар. Лета жорстко штовхнула Марту на землю. Та, перекотившись, одразу ж пробурчала:

― Якого біса?..

Лета виглядала надзвичайно сильною і непохитною, при цьому залишаючись абсолютно не схожою на саму себе. Кинджал Вічності в її руці виглядав небезпечно. Побачивши, як грізно Лета насувається на неї, Марта одразу ж запанікувала:

― Е-е, ні, я можу все пояснити! Я була на вашій стороні! Це все притворство! Я ніколи не бажала служити цьому старому бовдуру! Я лиш чекала потрібного моменту, аби дати шанс Анні грохнути його!

Летине обличчя не виражало жодної емоції. Марта похапцем схопилася на ноги. Її очі перелякано метались туди-сюди… аж тоді в них пробігла підозра. Айвазіс насупилась так, наче раптом про щось здогадалась…

― Ти… не Лета, ― зронила вона дещо шокованим голосом.

В ту ж мить очі азіатки буквально заіскрились. Марта зробила невпевнений крок назад, не зводячи очей із Лети, аж тоді блискавично звалилась на коліна і стала благати:

― О, блаженний повелителю всія живого, о, всемогутній Зевс, змилуйся над тією, що обрала невірний путь! ― дівчина рвучко припала обличчям до землі, ледь не цілуючи Летине взуття.

На обличчі азіатки все ще не виникало жодних емоцій.

― Прошу, помилуйте! Я буду служити вам вічно! Я буду вам надзвичайно потрібна! Ви… ви втратите дуже цінну слугу, якщо позбудетесь мене! ― благала Марта, а з очей її лилися сльози.

― Неподобство, ― фиркнула Лета, тут же схопивши Марту однією рукою за плече і піднявши на ноги.

В наступну мить Айвазіс уже висіла над тим самим виступом у печері, під яким виднілось озеро. Оглянувшись вниз, Марта неймовірно запанікувала:

― Ні, прошу! Тільки не озеро Очищення! Якщо ви кинете мене туди, мені не жити! ― в її очах виднівся справжнісінький страх.

На обличчі Лети виникла беземоційна посмішка.

― Ти повинна бути вдячною мені за це, нездаро.

І в ту ж мить, що рука Лети відпустила Марту, Айвазіс якимось чином вдалося вихопити кинджал Вічності у неї з-за пояса і, стискаючи його в руці, уже фактично самою вирватися із хватки азіатки і полетіти вниз. Обличчя Лети змінилось миттєво. На ньому буквально виник шок, рука простягнулась уперед, але було вже пізно ― Марта падала униз, неначе у сповільненій зйомці, міцно стискаючи кинджал Вічності у лівій руці. На мить навіть могло здатися, що на її обличчі промайнула хитра посмішка, після чого Айвазіс заплющила очі, готуючись до зіткнення із водою.

Безперечно, Лета могла кинутись слідом і відібрати кинджал, та щось явно стримувало її від цього. Вчепившись рукою в кам’яний виступ, вона сильно насупилась і, просидівши так якусь секунду, метнулась на надшвидкості крізь Браму в Тартар.

Щойно Марта шубовснула у воду і її тіло торкнулось першої краплинки води, із неї інтенсивно почали виходити різні темні сутності, згущуючись чорними згустками хмар… безперечно, це було боляче. Марта хотіла кричати, однак з рота виринали тільки бульбашки повітря. Вона пручалась, розмахувала руками, та все марно… із озера Очищення було неможливо вибратись. Будь-яка темна сутність, потрапивши туди, уже ніколи не могла знайти шляху назад.

***

Анна вже дуже давно не відчувала себе такою виснаженою. Отямитись після розплати за користування сироваткою Сили і так було завданням чималих труднощів, а опісля раптової непритомності тіло здавалось ще більш важким і ослабленим. Дівчина поволі розплющила очі, намагаючись пригадати, що відбулось до того, як вона втратила свідомість. Першими думками став відчай… «Я знепритомніла! Тупо знепритомніла! Я була така близька до того, аби покінчити із усім раз і назавжди! А я… я накосячила… я… чорт, що я натворила?!» ― оглянувши себе, Анна виявила, що при ній немає жодного із трьох предметів, дарованих Зевсом для звершення місії обранця. Разом із тим дівчина усвідомила, що більше не перебуває у тронному залі, ба більше, навіть не в Тартарі. Про це свідчило штучне освітлення і паркет на підлозі, на якій вона якраз отямилась. «Марта! ― промайнуло в голові Уеллінг. ― Вона обманула нас… вона усе продумала, аби заслужити собі тепле місце поруч з Аїдом! От клята стерва! Чорт, де це я?» ― дівчина озирнулась. Вона знаходилась у якомусь кабінеті, дуже схожому на кімнату для допитів у поліцейському відділку. Тут було оглядове вікно, що всередині кімнати нагадувало дзеркало, дві камери у верхніх кутках стелі і стіл з наручниками. Анна насупилась. Слабкість в тілі все ще була присутня, але по трохи відходила на задній план. В ту ж мить дівчина помітила в іншому кутку кімнати непритомного Джуліана.