Глава 76. І навіть найщиріше серце колись поглине тьма. Частина друга.

Вел повернувся додому зовсім іншим хлопцем. Так, він тримав за спиною клунок із сушеними травами з найрізноманітнішими властивостями, але він уже не був тим безтурботним хлопчаком, що полюбляв витворяти усілякі нісенітниці, дратуючи батька і брата. На його ще юнацькому обличчі застигла суворість. На порозі будинку його радісно зустріла Мія, а от Пелагея лиш повела бровами. Та все ж, на мить у її погляді пробігла якась суміш радості із здивуванням. Щойно на горизонті з’явився Ігнотус, Пелагея одразу ж повернулася до хатніх справ.

За якийсь час Ігнотусові довелося піти на війну, бо по селу проходило військо й забирало усіх чоловіків. Коли Вел повернувся з лісу, то застав маму у сльозах. Мія намагалась заспокоїти її, що батько і брат скоро повернуться, однак Пелагея наче її не чула. Побачивши стурбоване обличчя сестри, Вел сягнув рукою сокири і взявся рубати дрова. Мія здивовано спостерігала за тим, як брат працює. Все ж, це було вперше, коли його не доводилось змушувати.

Захаріас й Ігнотус не поверталися три роки. За цей час мати геть відбилася від рук. Вел бачив її жахливий стан і тайком щовечора підмішував у чай заспокійливі трави, аби Пелагея могла виспатись. Сестра знала про це і кожного разу мовчки кивала. Вісток з війни так і не було. За місяць, коли Велові виповнився двадцять один, батько і брат повернулися. Того ж вечора Захаріас накинувся на кухоль вина і практично повністю спорожнив його сам. Вартувало Велу зайти в будинок із розколеними дровами й закинути їх у пічку, як п’яний монолог Захаріаса тут же спрямувався в інше русло:

― По приїзду в село я зупинився у Дімітроса. Ми розговорились і я подумав, що міг би видати нашу Мію за його брата Нота. Цей союз був би на користь нашим сім’ям. А якби з’явились діти, то це врятувало би Нота від позову у військо. А у нього ж нога! Йому не можна у військо. От я запропонував Мію. Так ти знаєш, що він сказав! ― тон Захаріаса неочікувано підвищився. ― Він не хоче в дружини ту, що водиться із нечистю!

По тілу Вела пройшов неприємний холод. Він застиг поруч із пічкою. Пелагея заклякла у робочій позі під час підмітання підлоги. Мія, котра поралась із пошиттям сорочки при свічках, знітилась.

― Н-нечистю? ― пробелькотала Пелагея, наважившись поглянути на чоловіка.

― Авжеж, нечистю, ― наголосив він. ― Неважко здогадатись, про кого йшла мова! ― заричав чоловік. ― Ти що собі думаєш?! ― гримнув він рукою по столу, звертаючись до Мії.

Рука дівчини, що тримала голку з ниткою, затремтіла. Захаріас обвів доньку злим поглядом і потягнувся за кухлем з вином. Виявивши, що там уже нічого немає, він розлютився і з усієї сили пожбурив його об підлогу. Хрясь! Посипались друзки… Пелагея тут же кинулась їх збирати. Верхня губа Захаріаса задерлася.

― Ще вина! ― закричав він, гупаючи кулаком по столу.

Пелагея миттю кинулась збирання осколків кухля і почала шукати по полицях вино. У хату зайшов Ігнотус, ставлячи мішок із купленими овочами на стіл. Він, схоже, відразу второпав про що йде мова, побачивши розбитий кухоль з-під вина.

― Так це Велуньчик усе випив, ― кинув він. ― Ах, точно, хотів вам сказати, тату. Коли ми з вами розійшлися і ви пішли до дядька Дімітроса, я вирішив сходити до сусідів і вторгувати трохи овочів. І знаєте, кого я побачив по дорозі? Сестричко, що, водишся із усілякими бідняками?

Мія неначе струмом пронизало. Захаріас поволі обернувся в сторону доньки.

― Що він має на увазі? ― сердито запитав батько.

― Я.. я… ― заїкнулась Мія.

― Я випитав у людей, ― зронив Ігнотус, дивлячись на сестру звисока. ― Так вона з цим бідняком, сином слуги нашого сільського голови, водиться вже який місяць! Любов у них, бачте-но!

― Ігнотусе! ― шоковано пропищала Мія, різко скочивши на ноги. Сорочка упала додолу. Брат лиш обвів її задоволеним поглядом, дивлячись із презирством.

«От щур, ― подумав Вел, стискаючи кулаки. ― Всього лиш день, як повернувся, а вже встиг пронюхати, що сестра зустрічається із хлопцем».

Захаріас злішав на очах.

― Ах ти ж… мала паршивка! ― скочивши на ноги, він замахнувся рукою на доньку.

Очі Вела вмить розширились і він, неначе по волі магії, зненацька опинився між батьком і сестрою. Рука Вела рвучко затримала передпліччя Захаріаса у кількох сантиметрах від скривленого обличчя сестри, по щоках котрої полились сльози. Момент, здавалося б, виглядав як у сповільненій зйомці. Напружену тишу розсік ошелешений голос Пелагеї:

― Захаріасе! ― це було чи не вперше, коли вона наважилася крикнути на чоловіка. ― Це ж Мія! Негайно опусти руку!

Вел продовжував міцно стискати його зап’ястя, дивлячись в очі пронизливим поглядом. Захаріас був дуже п’яним, тож не зразу второпав, що відбувається. А коли зрозумів, що це рука Вела, хлопця, котрого він з легкістю шмагав, коли здумається, стримує його, зайшовся злістю:

― Ти.. ти!

― Ти що витворяєш, вилупку?! ― заволав Ігнотус.

Та Вел і не думав відпускати руку батька. Очі Захаріаса вирячились настільки, що, здавалося, мали випасти з орбіт.

― Відпусти його, Вел! ― загриміла Пелагея. ― Негайно!

Якусь мить Вел продовжував тримати зап’ястя Захаріаса, шокуючи всіх присутніх, аж тоді його погляд опустився вниз, на сорочку батька. Крізь лляну тканину на боку просочувалась кров. У голові Вела прозвучав голос тієї самої жінки з печери: «Ти можеш не хвилюватися про помсту… смерть уже помітила його». Здивувавшись, Вел поступово ослабив хватку і відпустив руку Захаріаса.