Глава 73. Аїд – бог смерті, з яким краще не стикатись.

Анна не відчувала болю, та при тому тіло здавалося якимось особливо важким. Окрім того щось суттєво обмежувало її рухи. Зітхнувши, дівчина спробувала розплющити очі. Світло мигнуло раз, другий… зображення все ще залишалось розмитим. На третій раз вдалося повністю розплющити очі і виявити, що вона знаходиться в зовсім іншому місці. Демонічна енергія просто зашкалювала, від чого голову Анни пронизав сильний стріляючий біль. Дівчина хотіла було вхопитись за скроню, однак тут же второпала, що буквально висить у повітрі над якоюсь безоднею. Навколо неї розташовувалася кругла діра в землі, дна якої не було видно. Якась невідома сила утримувала Анну у повітрі просто над цією безоднею. «Що в біса відбувається..?» ― прозвучало у голові й дівчина сфокусувала погляд на усьому іншому.

Вона знаходилась у величезному місці, схожому на холодне сире підземелля, в якому була відсутня стеля. Замість неї над головою виднілась суцільна темрява, як і ця, що знаходилась в глибині діри під Анною. Навпроти неї знаходилось підвищення із вишуканим троном, на якому, обвитий у чорне одіяння, сидів не хто інший, як Аїд. Анна максимально напрягла шию, стараючись при цьому не рухатись, аби не подавати виду, що вона уже отямилась.

Дівчина придивилась до його обличчя ― риси були такими ж, як у Аїда з її видінь. Холодні, жорстокі і дуже пронизливі… погляд бога смерті був спрямований униз, а підборіддя опиралось на зігнуту у лікті руку, на зап’ясті якої виднілись кайдани. Сліди від них, не маючи можливості заживати (кайдани були з шипами), нагадували загноєні рани із старою засохлою кров’ю. Анна примружилась. На шиї в Аїда знаходився ошийник з шипами. Дівчину пронизали мурашки… вона боязко перевела погляд униз і побачила, що в кількох метрах від підвищення з троном хтось сидить навколішки з опущеною головою і витягнутими вперед руками, котрі точно щось тримали, от тільки з цього ракурсу Анна не могла розгледіти, що саме. Та по одягу второпала…

Аїд неочікувано опустив руку ― дзвякнули кайдани і його пронизуючий погляд змінився цікавістю.

― От не думав, що після всього ти виявишся на моїй стороні, Марто, ― проговорив він холодним голосом, від якого тіло Анни пронизали мурашки.

«Якого біса?! ― прозвучало у голові. ― Що відбувається? Як я тут опинилась?.. де інші?» ― дівчина спробувала озирнутись назад, але не побачила нічого, окрім безкрайнього темного приміщення, охопленого з усіх сторін суцільною темрявою. Джерелом світла слугувало декілька факелів довкола діри, над якою у повітрі зависла Анна і ще чимало крупних багать поруч із троном бога смерті. Та от що найбільше дивувало ― усі ці джерела вогню випромінювали не звичне оранжево-жовте світло, а голубе, зовсім як вогонь на газовій плиті. Із вогнем такого кольору Анна вже стикалась у своїх видіннях… і зараз, коли вона бачила його наяву, тіло буквально пронизувало відчуття страху. Страху перед незвіданістю.

― Я зреклася місії обранця Зевса, ввівши собі кров демона, ― Анна бачила, що голова Марти залишається схиленою униз. ― Я ніколи не була налаштована проти вас. Обранців іще буде чимало. Ваш брат подбав про те, аби вони народжувалися кожного року, поки хтось із них не виконає своє завдання. Та тепер, коли кинджал Вічності, сироватка Сили і кулон Небуття у ваших руках, ― дівчина підняла руки угору і тільки тепер Анна второпала, що усі ці предмети в руках Марти! ― Вам більше нічого не загрожуватиме.

Аїд холодно хмикнув. Марта вела себе, як покірна слуга і це сильно насторожувало Анну. «Що вона замислила?! Це не в її дусі припадати під чиїсь ноги!»

― В Анни Уеллінг не було жодного шансу мене здолати, ― проговорив Аїд, знову обперши підборіддя на зап’ястя. ― Моїм братам і сестрам довелося назавжди розпрощатися із силою богів, аби заточити мене в ці кайдани.

Марта покірно опустила голову, все ще тримаючи три предмети вище власної голови.

― Я привела усіх порушників і подбала про те, аби вони страждали. Я готова передати вам три предмети, без яких жоден обранець більше не зможе становити загрозу. Та перед цим…

Аїд засміявся. Це був короткий смішок, але від цього Анну пронизало відчуття жаху.

― Ти хочеш від мене плати, Марто? ― хмикнув Аїд. Його обличчя розпливлося у зацікавленій гримасі. Було помітно, що він явно ставить себе вище всіх, однак не проти погратися. ― Так і буде. Чого ж ти хочеш?

― Не так швидко, зозулько, ― почувся знайомий єхидний голос.

Анна миттю розвернулася ― із темряви з’явився Віспа. Він рвучко кинувся до трону, на ходу активуючи дзеркало Істини.

В ту ж мить Марта, блискавично кинувши три предмети на землю, розвернулася і одним помахом руки створила величезну прозору зелену стіну, захищаючи себе і Аїда. На обличчі її майнула хитра посмішка. Анна насупилась.

«До біса швидко усе відбувається!» ― промайнуло в голові дівчини.

В наступну мить Віспа клацнув пальцями і Анна помітила, що три предмети, котрі валялися під ногами Марти, охопила червона магія демона. Через секунду маскування спало і замість них уже лежали зовсім інші речі ― клинок демона, ланцюжок Лети і пляшка з-під води.

Приготувавшись до того, що Марта нападе, Віспа різко перекрутився довкола своєї осі. Його огорнули червоні іскорки і з кожним поворотом тіла, що було дуже ефектним, просто нізвідки з’являвся дим. За якийсь час він повністю заполонив усе підземелля, однак при цьому Анна продовжувала чітко бачити Віспу. Закінчивши із заклинанням, демон поглянув на неї і закричав: