Глава 69. Я пам’ятаю його. Його звати Вел.

Ейпріл кричала настільки сильно, що вже почала захрипати. Тепер, коли Віспа відвернувся від неї, дівчинка уже й не сподівалася на порятунок. Проти величезного циклопа у неї не було жодних шансів, навіть якби вона раптом пробудила свій талант інфеніста. Хіба би, можливо, отримала б можливість утекти, якби їй випав талант «швидкість». Та все життя дівчинка була упевнена ― їй дістанеться такий же талант, як у батька. А «розум» тут точно ніяк не допоміг би. Її думки й зараз твердили тільки одне ― кричати, що є сили і сподіватися, що інфеністи почують і якимось дивом врятують її. Величезна рука циклопа обхопила її за талію і піднесла до рота. З такого ракурсу його противне, покрите слизом, лице здавалось ще більш жахаючим. Із писка лилась слина, а око аж сяяло від радості за вдалу здобич.

Несподівано струсонулась земля. Казна-звідки в голову циклопа прилетів камінь, розміром як пів Ейпріл. Певна річ, такий удар не міг убити його, або навіть вирубити, але факт залишався фактом ― для циклопа такий поворот подій виявився неочікуваним. Він випустив Ейпріл з рук і дівчинка звалилася на землю, кілька разів перекотившись. В наступну мить у циклопа влучив якийсь червоний магічний символ, зносячи його з ніг в сторону гущі лісу. На надшвидкості невідомо звідки з’явився Віспа, ефектно зупинившись на тому місці, де ще недавно стояв циклоп. Його одяг і волосся епічно розвівались на вітрі, додаючи демонові неабиякої харизми. Очі світилися ядерно-червоним, тим самим пронизуючи до глибини душі. Ейпріл навіть не встигла шокуватись його появою, як він схопив її за руку, а через секунду вони вже гнали крізь ліс зі всіх ніг.

― Скоріше! ― наполягав Віспа, тягнучи її за руку за собою.

«Він… він прийшов!» ― прозвучало у голові дівчинки. Усе, що вона могла бачити перед собою ― його постать, одягнену у чорний костюм, схожий на кімоно, однак із вузькими рукавами, що закінчувались червоними шкіряними манжетами.

― Що це в біса було??? ― прокричала дівчинка, озираючись назад. ― Він же не поженеться за нами?!

― Боюсь, буде гнатись, ― голос Віспи звучав незворушно, але водночас у ньому відчувалась нотка напруги. ― Пам’ятаєш, що я розповідав про циклопів? Він принюхався до тебе!

― О, Господи… ― в ту мить Ейпріл говорила усе, що приходило їй в голову. ― Господи!

На секунду Віспа оглянувся.

― Чорт, наздоганяє!

― Боже мій!.. ― пропищала Ейпріл, а на очах знову проступили сльози. Вона бігла з усіх ніг, але цього було недостатньо.

― Я вже казав, що живим тут не місце! А тим більше людям! ― Віспа здавався страшенно розлюченим через усю цю ситуацію, що виникла. ― Чорт з тобою! ― демон зупинився так неочікувано, що Ейпріл ледь не запорола носом в землю.

Відтягнувши її позад себе, Віспа різко змахнув рукою уперед і двома пальцями ― вказівним і середнім ― намалював у повітрі якийсь символ червоною магією. Ейпріл помітила дивну схожість цього малюнку із символами на колоні у печері у світі живих. Ефектно вивернувши руку, Віспа послав символ уперед, а сам відтягнув Ейпріл убік і вони знову погнали з усіх ніг.

― Це повинно його відволікти, ― пояснив на ходу демон.

― А якщо ні, то я стану його вечерею??? ― запанікувала Ейпріл.

Демон неочікувано зупинився й затягнув дівчинку за одне з дерев із широким стовбуром. Там поглянув на неї насупленим поглядом:

― Навіть не думай про таке, ― його голос звучав впевнено. Вмить на обличчі виникла єхидна посмішка, що ідеально пасувала його харизматичному обличчю. ― Дядько Віспа не збирається ставати обідом для циклопа. Дядько Віспа за 1000 років ще не нажився. Він хоче ще.

Це звучало максимально безглуздо і Ейпріл не переставала боятись, але, принаймні, починала трохи брати під контроль паніку. «Так, спокійно, Ейпріл, тебе змалечку готували до таких ситуацій. Ти повинна всього лиш взяти страх під контроль і… чорт візьми, я в світі міазмів разом із демоном намагаюсь врятуватись від монстра-людожера, надто схожого на троля», ― пронеслось в голові у дівчинки і вона обезсилено підперла дерево спиною. Біла куртка Анни перестала бути білою після перекочування по землі у спробах втекти від циклопа… дівчинка нагнулась, аби оглянути рану на гомілці, отриману внаслідок того ж таки перекочування, коли Віспа раптом дуже втішився:

― Попався, ― хихикнув він, широко всміхнувшись. Він підняв руку із усіма зігнутими пальцями, крім вказівного і середнього, змахнув нею, і той самий символ, тільки у зменшеному вигляді, розсіявся. Віспа повернувся до Ейпріл: ― Не парся, зозулько, я не вперше стикаюсь із циклопом.

― Якого він узагалі до мене причепився??? ― пробурмотіла Ейпріл, перемотуючи поріз на гомілці з допомогою відірваного шматка від сорочки. ― Чорт… це було так…

Та неочікувано рука Віспи затиснула їй рот, а інша змусила присісти під деревом.

― Чш-ш-ш! ― прошепотів демон, дивлячись в очі Ейпріл.

Дівчинка відчула, як страх знову підступає, спричинюючи появу кому в горлі. Вона налякано заворушила очима туди-сюди, маючи на меті підвестися і виглянути з-за дерева, але Віспа не дав їй зробити і кроку. Міцно тримаючи її за зап’ястя правої руки, демон обережно висунувся з-за стовбура. Ейпріл знову поглинув приступ паніки, щойно вона згадала, як перебувала буквально в метрі від жалюгідного писка голодного циклопа. Дівчинка схлипнула. Віспа різко повернувся до неї, притягнув поближче до себе і прошепотів: