Глава 58. Таки не Нейт, а Нік.

Президентський номер, який забронював Адам, виявився ще прекраснішим, ніж уявляла собі Анна. За панорамними вікнами виднівся снігопад і вид на цілковито засніжені гори вдалині. Номер мав щонайменше три спальні, вітальню, три ванні кімнати і навіть вишукану кухню. Та часу насолоджуватися відпочинком в райському номері не було. Посеред просторої вітальні на стільці із червоною бархатною оббивкою сидів Нейт. Його очі глипали то в одну, то в другу сторону.

― Значить, ти у нас пасажир не у своєму тілі, ― пробурмотів Джуліан, придивляючись до Нейта, неначе до експоната в музеї. ― Хто ж ти такий, га, Супермен? До речі, народ, чому ми його не прив’язали? Зазвичай, допити так не проводять.

― …

Очі Нейта розширилися.

― Допити?! ― зіщулився він, оглядаючи всіх наляканим поглядом на наявність зброї. ― Блін, чуваки, ― жалібно поглянув він на Адама, а тоді на Джуліана. ― Хоч ви не цейво-во! Ця дамочка хотіла прирізати мене за готелем! ― з острахом поглянув він на Анну.

Джуліан єхидно всміхнувся.

― І правильно б зробила.

Він почав наближатися до Нейта, а той аж втиснувся в крісло, вирячивши очі від страху.

― Я закричу!!! ― пропищав він.

― Жартун який, ― хихикнув Джуліан. ― Тут шумоізоляція. Президентський номер. Можу собі дозволити.

Анна закотила очі.

― Як тебе звати? ― запитала вона, поглянувши на Нейта.

― Як його звати?! ― закричала раптом Бек. ― Ви серйозно?! Його звати придурок! І, якщо ти думаєш, ― погрозливо наблизилась вона до Нейта. ― Що погрози від Анни звучали жорстко, то ти дуже помиляєшся… бо я…

В ту ж мить Джуліан обхопив її руками ззаду і відтягнув вбік. Бек щосили пручалася і щось викрикувала, але шансу справитися із Джуліаном у неї просто не існувало.

― Спокійно, Баранчик Сью. Він ще нам потрібен.

― І все ж, це підозріло, ― хмикнув Адам. ― Я не вірю цьому боягузу. Раптом це справа рук Віспи або Марти.

Анна кивнула, аби показати, що має таку ж думку.

― Та не знаю я ні Марти, ні Віспи! ― пропищав Нейт. ― Останнє взагалі! Віспа… вітрянка, чи що?! Ви якісь психи, чесне слово… хоч і признаюсь, спершу мені це здавалось крутим…

― То от чому ти мовчав! ― крикнув Адам.

― Я ж вам казав, що цей тип іще та паскуда, ― пробурчав Джуліан.

― Погоджуюсь! Дай-но я доберусь до тебе! Покажу тобі, як… ― завелася Бек.

― Джуліане, будь ласка, ― попросила Анна.

Хлопець зрозумів її прохання з півслова. На швидкості інфеністів він евакуював їх з Бек в іншу кімнату. Анна й Адам підійшли до Нейта.

― Розповідай, ― наказала дівчина.

― Добре-добре! Мене звати Ніколас… Нік. Коли я зрозумів, що знаходжуся в чужому тілі, то неймовірно вразився, ― по-суті він мав би сказати «був неймовірно вражений», але його англійська відчутно кульгала. ― Я все життя вірив у надприродне, тож вирішив цим сповна насолодитися. Та тоді все пішло наперекосяк… я практично нічого не тямив з того, що ви говорили! Пощастило, що ваш друг, у тілі якого я знаходжуся, пережив щось не дуже добре і ви повірили, що це амнезія…

― Не повірили, ― хмикнула Анна.

― Добре-добре, не повірили, ― з невдоволенням в голосі озвався Нік. ― Але послухайте, якщо ви кажете, що це секрет, то я збережу його… хоч і мало що второпав. А про вашу подругу… вона здалася мені такою гарною і… це тіло… я ніколи і не думав, що зможу дивитися на себе в дзеркало і не жахатися. Розумієте, дівчата ніколи не звертали на мене ува… я все життя мріяв про цікавіше життя, аніж управління готелем для тупих туристів, що приїхали позасмагати.

― Неймовірно, ― з іронією протягнула Анна. ― Ти чув, Адаме? У нас тут справжнісінький обмін тілами. Значить так, Ніколасе, чи як тебе там… що ти пам’ятаєш з того часу, як востаннє був… кхем, собою?

Нік замислився.

― Ну, я, як завжди, зранку чистив басейн, ― пробурмотів хлопець. ― Сонце світило дуже яскраво, а я забув окуляри. Воно відбивалось від води так сильно, що мені вже починали маритись неіснуючі речі… я вирішив присісти відпочити під тент. А далі… далі не пам’ятаю.

Анна пхикнула. Але Адам підійшов до хлопця і спокійно сказав:

― Зосередься. Повинно бути іще щось. Ти не міг просто так взяти і помінятися тілами з людиною за сотні кілометрів звідси.

― Взагалі-то, більше. Я живу в селищі Афіόнас на острові Корфу в Греції. І так… ― прошепотів він, насуплюючись. ― Було іще дещо. Жінка. Я бачив жінку в чорному пальто. Я звернув на неї увагу тільки тому, що вона була одягнена геть не по погоді і пильно дивилась на мене очі в очі… чесно, вона була такою дивною, що я навіть на мить злякався, бо там було недалеко до фільму жахів… але щось змусило мене таки підійти до неї…

― Ох, чорт, ― вилаялась Анна, озираючись на Ніка.

― Віспа, ― зронив Адам.

***

Незабаром до готелю «Біла зірка» приїхало ще одне таксі. Із будівлі одночасно вийшли усі, крім Адама. По обличчю Нейта було одразу помітно ― він страшно не хоче сідати в цю машину, але й тягатися із особами явно сильнішими за нього він бажання не мав. Тож Нік просто став осторонь, чекаючи, поки усі переговорять. Анна перекинулася кількома слова з Бек і вона, ніби на щось обурюючись, підійшла до авто і сіла на заднє сидіння.