Глава 56. Нейт чи не Нейт?

Пошарпана Тойота неслася по одному із шосе в сторону виїзду з Брукліна. На одній із АЗС Ребекка встигла віддати кермування Джуліанові, а сама сіла на заднє сидіння, аби бути ближче до Нейта, котрий все ніяк не прокидався. Вони їхали вже близько години і за цей час всі встигли більш-менш заспокоїтися з часу сутички із соратниками Віспи. Світало.

― Як думаєш, як Марта і Віспа відслідкували наше місцезнаходження? ― проговорила Бек, звертаючись до Анни, котра сиділа з правого боку автомобіля. Між ними сидів сплячий Нейт.

Анна зітхнула.

― Якби я не знала про існування надприродного, то подумала б, що вони вчепили на когось з нас жучок.

«Що Віспа, що Марта знають, що ми так чи інакше відчинимо Браму. Вони слідкують за нами, аби опинитись поруч і прийти на все готове. От тільки… чи справді є сенс переховуватися? Судячи з того, що ми знаємо, вони хочуть того ж, що і ми ― смерті Аїда. Різниця лише в тому, що ми прагнемо також підірвати увесь Тартар, а це вони навряд чи допустять. Та до цього моменту ми союзники… однак, щойно я озвучу таку думку, вони просто з’їдять мене», ― пронеслося в голові Анни і вона замовкла, відвернувшись у вікно.

У машині панувала цілковита тиша і Джуліан вже навіть ввімкнув радіо, щоб не заснути за кермом. Та через якийсь час спокій був приречений на завершення. Нейт заворушився і розплющив очі, пробурчавши щось вкрай нерозбірливе.

― Нейт? ― схопилася Ребекка.

Анна і собі придивилася до хлопця. Він виглядав так, наче прокидався після запою.

― Як ти? ― пробурмотіла Бек.

Хлопець примружився, потер очі і обвів ними салон. Спершу поглянув на Бек, тоді на Анну, а опісля скрикнув:

― Де я???

Бек торкнулася його плеча.

― Спокійно, все гаразд, ми уже відірвалися. Марта, звісно, можливо, сидить у нас на хвості… але, суть в тому, що ми їдемо і зараз нам нічого не загро…

Та Нейт виглядав так, наче абсолютно не тямив про що вона говорить. Як то в народі кажуть ― дивився, як баран на нові ворота. Тоді Анна вирішила взяти усе у свої руки:

― Бек, ― проговорила вона розмірено. ― Ти говориш забагато. Нейт, як ти себе почуваєш?

Хлопець поглянув на неї, а тоді знову обвів очима салон.

― Так, наче нічого не тямлю…

― Ох, нічого собі, спляча красуня вирішила прокинутися, ― пробурмотів Джуліан, поглядаючи в дзеркало заднього бачення, що знаходилося в салоні.

― Джуліане! ― зашипіла Анна. ― Замовкни!

― Що? Цей тип називав тебе монашкою і ледь не придушив у тому туалеті… гадаєш, я радий, що він прокинувся? ― пхикнув Хантер.

Адам штовхнув його рукою і вони почали огризатись. Та Анні вже було не до цього. Нейт виглядав надто здивованим.

― В мене тут є біорозчин… ― забідкалася Ребекка, риючись в сумці під ногами. ― Можливо, тобі потрібно…

― Що??? ― не второпав Нейт. ― Хто ви? ― повернувся він до Анни, ніби вважаючи її найадекватнішою з усіх, бо вона єдина не говорила ніяких нісенітниць.

Анна насупилася, оглядаючи хлопця.

― Ти не пам’ятаєш, що було вчора? ― запитала вона.

Бек поволі випросталася, розуміючи, що все заходить надто далеко. Нейт здивовано обвів поглядом дівчат і зупинив очі на кріслі Адама. Хлопці продовжували про щось сперечатись, але Нейт не концентрувався на цьому. Він насупився, силкуючись пригадати.

― Я… я нічого не пам’ятаю із вчорашніх подій, ― пробурмотів хлопець. Його тон був надто дивним, узагалі не схожий на звичну манеру говоріння Нейта. Навіть будучи раненим, хлопець ніколи не говорив так невпевнено і розгублено.

― Що ж, схоже, усе це ― наслідки боротьби із гіпнозом Марти, ― зробила висновок Анна. ― Гадаю, це мине.

― «Гадаєш»? ― спалахнула Бек. ― Що ти взагалі знаєш про цей гіпноз?! Так, Грегорі контролював тебе, схоже, більшу частину твого життя і ти раптово переборола це… а твій брат, Джеймі, йому допомогла ваша бабуся… яка взагалі хтозна-звідки розуміється на цьому… точно, може, зв’язатися із нею?!

Бек виглядала явно стурбованою. Її обличчя виражало тривогу, а язик лепетав іще частіше, ніж зазвичай.

― Бек, ― проговорила Анна. ― Бек! ― довелося крикнути, аби Ребекка поглянула на неї. ― Заспокойся. Все буде гаразд, він уже прокинувся, а це однозначно хороший знак.

― Але… цей гіпноз… він на всіх діє по-різному… я змогла його перебороти, згадавши всю злість на Віспу… я змусила себе боротись, прокинутись! А Нейт… він пробув у відключці ледь не два дні!

Нейт імовірно помітив тривожний стан Ребекки, бо неочікувано сказав:

― Ти здаєшся дуже стривоженою, ― повернувся він до неї. ― Не хвилюйся, я при тямі. Твоя подруга має рацію ― це вже хороший знак. Гадаю, амнезія мине за якийсь час.

Бек видихнула. Скоріше за все саме це їй і було потрібно почути. Джуліан дивився на дорогу і вже перестав сперечатися із Адамом, хоч і мав ще чимало аргументів, аби йому протистояти. Хлопець був зосереджений на власних думках більше, ніж на бажанні черговий раз принизити Адама. «Коли крейзі-татусь Іскорки загіпнотизував мене, аби я не втручався в його справи із нею, єдиним, що допомогло мені повернути здоровий глузд, були почуття до неї. Я говорив тоді із Рейчел Роше. Вона допомогла мені зрозуміти, наскільки сильно я кохаю Іскорку… саме це і подолало гіпноз. Цей псих Вествік може прикидатися ким завгодно, і якою б не була моя ненависть до нього, я ні за що не повірю, що він боровся із гіпнозом так довго. Тут справа точно в чомусь набагато сильнішому…» ― пронеслося в голові Джуліана. Він різко повернув кермо і скерував машину вбік.