Глава 53. Летимо на Гавайї?

Сірий крадений мінівен нісся автострадою в сторону виїзду із штату Нью-Йорк. За кермом сидів Джуліан, хоча волів би зараз знаходитися поближче до Іскорки, його Іскорки, такої недосяжної і водночас бажаної… поруч з водійським кріслом сидів Адам. Він зосереджено дивився на карту в телефоні. На другому ряді сидінь розмістилися Лета й Джеймі, а позаду них ― Ребекка, сплячий Нейт і Анна. Остання, схоже, мала найбільше вражень від усього, що нещодавно відбулося. Вона вже встигла задушити обіймами Бек і запевнити її, що з Нейтом усе буде гаразд, хоч і досі не відчувала до цього хлопця приязні, добре закарбувавши собі в пам’яті момент із тим, як він намагався погрожувати їй в туалеті кінотеатру, називаючи цим не надто приємним словом ― монашка.

Тепер реальною проблемою була поведінка молодшого брата Анни, Джеймі, котрий наважився ризикнути своїм здоров’ям заради Лети. Анна явно не мала наміру миритися із цим вчинком. До сварки залишалися лічені секунди.

― Послухай, Анно, я розумію твою злість, ― почала було Лета, усвідомлюючи, що найкраще буде взяти удар на себе. ― Але в цьому винна лише я. Джеймі не ризикував би так, якби днями раніше я не… ― і затнулася. ― Ну.. якби я не сказала йому, що він уже достатньо дорослий, аби самостійно приймати рішення, ― протараторила вона, маючи в голові зовсім не те.

Джеймі обвів дівчину докірливим поглядом.

― Серйозно, Лето?

Анна важко зітхнула.

― Справа не в тобі, ― проговорила вона. ― І не в тобі, Джеймі. Це все почалось із мене. Я повинна була тобі розповісти…

― Але ти не зробила цього, ― холодним голосом промовив брат.

― Яй-й, ― почувся невдоволений голос Джуліана з водійського крісла. ― Ти серйозно настільки непутящий, дрібний Уеллінг, що не можеш здогадатися, що сестричка хотіла вберегти тебе?

― Вберегти від чого? ― пробурчав Джеймі. ― Від правди? Вау, дякую. Дуже доречно.

― Джеймі, прошу, послухай… ― почала було Анна, гадки не маючи, що буде казати далі. В голові панувала суцільна каша. За час усіх цих шалених подій вона уже давно перестала розуміти, що входить до розряду «правильне».

― Послухати що? Анно, ти ж розумієш, що тобі нічого сказати? ― огризнувся брат, відводячи погляд і повертаючись до неї спиною. Анна продовжувала нависати руками на його сидінні.

― Це… неправда… ― вона дещо боязко озирнулася довкола. її слухав не лише Джеймі і, якщо Нейт і справді спав, інші точно нагострили вуха. Одним ділом було закрити очі на присутність Бек, яку дівчина знала з дитинства, а от інші…

Та Джеймі це, схоже, зовсім не бентежило:

― Ти ж розумієш, що якби у нашій сім’ї всі від самого початку говорили правду, не намагаючись що-небудь приховати «заради блага», у мене було б більше живих родичів?

Закусивши губу, Анна відповіла майже одразу:

― Це все почалось із Грегорі. Це не є чиєюсь конкретною виною. Це все ВІЛ. Він позбавив нас батька й обманював нашу матір…

― Ах, он воно що! Тільки от мама була інфеністкою… як вона могла упустити демона, що жив у неї прямо під носом?! ― зірвався Джеймі.

― Джеймі, стоп, ― підняла руку Анна. ― Зараз не час для…

― Невже ти ніколи не думала про те, щоб винити її? Це ж саме у неї під носом демон в тілі її чоловіка робив із тобою таке, чого не побажаєш ворогу! Ти справді пробачила їй це? Ах, точно, я второпав! Ти просто така ж, як вона… ви обидві не бачите того, що справді відбувається у вас під носом!

Анна зіщулилася. Слова брата звучали надто ріжуче. «Він має рацію. Я… я повинна була одразу ж сказати йому. Усе це ― моя вина. Я помчалась в Нью-Йорк з метою помсти, відкинувши усіх і все, що було мені дороге. А в кінці кінців помста не звершилась, а рідний брат вважає мене дурепою», ― звучало в голові Анни. В ту ж мить із водійського крісла донісся голос Джуліана:

― Ай, до біса!

Він вивернув кермо на сто вісімдесят градусів. Автівка різко розвернулася й рвонула по зустрічній в інший бік.

― Що ти робиш?! ― скрикнув Адам.

― Прибережи свої навігаційні навички на потім, Шамберлейн. У нас є дільце в аеропорту.

***

В аеропорту на стоянці Джуліан наполіг, аби Адам відвіз Ребекку і Нейта до найближчого готелю. Ребекка особливо не протестувала, адже найбільше її зараз хвилював стан Нейта, який ніяк не прокидався. А от Лета відмовлялася їхати. Вона уже прекрасно знала, що замислив Хантер.

― Що ти задумав? Ей, зупинися! Я тебе запитую! ― Анна намагалася наздогнати Джуліана, не використовуючи швидкість інфеністів, адже в аеропорту до них було приковано щонайменше десяток поглядів.

Лета різко схопила дівчину за руку, зупинивши її. Джеймі також припинив ходу.

― Лето, що ти робиш? ― схопилася Анна.

Азіатка залишалася на диво спокійною. Вона зітхнула й промовила:

― Хантер робить те, про що ти давно вже думала. Просто, на відміну від тебе, він може здійснити це за декілька хвилин.

Анна підняла брови, не розуміючи, що Лета має на увазі. Дівчина уже розкрила рот, аби сказати те, що ніяк не хотіла говорити вголос, як позаду них з’явився Джуліан із посмішкою від вуха до вуха і квитком в руці.