Глава 51. Закулісний злодій виходить на світло. Частина перша.

Ребекка завмерла на вході в одну з кімнат будинку, в який вдерлися вони з Нейтом, цілковито довірившись удачі дівчини. Під вікном сидів жахливо понівечений труп жінки близько п’ятдесяти років. Її горлянка була перерізана ― про це свідчили характерні засохлі плями крові на шиї і одязі. Поруч із потьмянілою правою рукою лежав ніж, очевидно, жертва намагалася чинити опір. Бек з жаху закрила рот руками… але крик таки вирвався. Почувши його, поруч із дівчиною майже моментально опинився Нейт. Та не встигли вони впевнитись, що це справді Вірджинія Ламбер, як позаду них вже хтось стояв. Присутність живої особи позаду першим відчув Нейт. Він різко обернувся, а Бек, нутром відчуваючи неладне, вчинила так само.

Перед ними стояла жінка з короткою стрижкою в темному пальто. І вигляд у неї був більше, ніж задоволений.

― Ребекка Бенсон, найкраща подруга, та, хто не лишає в біді і ладна навіть пожертвувати власним майбутнім заради дружби… ― протягнула жінка стервозним голосом. Бек насупилася, а Нейт торкнувся її руки й затягнув за свою спину, не спускаючи очей із підозрілої особи. ― Ах, точно, Нейт Вествік. Один з найсильніших інфеністів Уортонського Бункера. Мабуть, мені слід представитися. Це тіло звати Деніс, а дівоче прізвище ― Кінг. Та, все ж таки, буде набагато зручніше, якщо ви називатимете мене справжнім ім’ям…

― Віспа… ― зронила Ребекка і її тіло одразу ж пройняв холод.

Віспа втішився нереально ― аж підскочив, перебравши пальцями рук.

― Чудесно! ― випалив він. ― Найкраща подружка ще й догадлива. Ах, інакше й бути не може. Якби ти не була «везучою», то ви б ніколи не потрапили в мою пастку.

Нейт насупився.

― Це твоїх рук справа? ― інфеніст кинув швидкий погляд на кімнату, в якій під вікном лежав труп.

Віспа всміхнувся краєчком рота.

― Це було необхідно, ― зітхнув він, демонструючи фальшиву жалість. ― Бачте-но, якби я не убив Вірджинію Ламбер, ви б дістали із неї усю потрібну інформацію. А так… Анна Уеллінг нарешті матиме змогу особисто зі мною зустрітися. Без того, що знаю я, вона ніколи не знайде кинджал Вічності.

На секунду Віспа заткнувся, аби пройти пару кроків по коридору, а тоді різко розвернувся:

― А знаєте що? Я стомився чекати. У мене є все. Потрібно лиш заманити сюди Анну Уеллінг…

― Анна ніколи не співпрацюватиме з тобою! Хтозна, які в тебе плани! ― неочікувано для самої себе випалила Бек.

― Ох, не раджу так стверджувати, особливо, враховуючи, що у ваших рядах затаївся зрадник... Однак, у нас з Анною Уеллінг цілі дуже схожі і я навіть подумав про можливу кооперацію. Все ж, коли діло доходить до вбивства самого правителя світу мертвих, краще заручитися підтримкою, чи не так? ― хихикнув Віспа. ― Ну, що ж… пора вже розпочинати переговори. Упевнений, при іншому розкладі подій Анна прийшла б, навіть якби подзвонив я. Та цей надокучливий Джуліан Розенбаум… егоїстичне дитя… може усе зіпсувати. Тож мені доведеться заручитися вашою, дорогенькі інфеністи, підтримкою.

Бек насупилася. Нейт вийшов трохи вперед, закриваючи дівчину своїм тілом.

― Тримайся позаду, я розберусь, ― впевнено прошепотів він. Бек злякано кивнула.

«Чорт, чорт, чорт! Це сам Віспа! Не час боятись… візьми себе в руки, Бек, ти також інфеніст! Ти можеш боротись на рівні з Нейтом», ― приговорювала подумки сама до себе Ребекка, але впевненість блискавично розчинилась в обіймах страху.

― Упевнений? ― хмикнув Віспа, придивляючись до хлопця із деякою зацікавленістю. ― Твоє прізвище таке знайоме. Не можу пригадати, чому знаю його…

«Трясця, це ж Деніс Кінг… та сама Деніс Кінг, що влаштувала вибух поруч з Уортонським Бункером, під час якого загинув брат Нейта! О, Господи», ― пролунало в голові Ребекки і вона зойкнула.

― Опа-па, ― протягнув Віспа із захопленням. ― Чую, нам буде весело.

Нейт стиснув кулаки.

― Я знаю, ти ненавидиш мене, Нейт Вествік… ти ненавидиш це тіло навіть більше, ніж мене, ― всміхнувся Віспа. Нейт злішав із кожною секундою. ― Ти знаєш, коли я вселився в неї, то отримав змогу бачити частину її спогадів. Вона чула, як він кричав… бачила, як полум’я охоплювало його тіло… ― Віспа говорив це із якоюсь особливою насолодою.

― Нейт, ні! ― встигла тільки крикнути Бек, як хлопець вже накинувся на Віспу.

Він зніс Деніс на підлогу й почав гамселити кулаками з усіх сторін. Удари Нейта несли за собою таку силу, що руйнували все довкола ― його кулаки пробили дерев’яну підлогу і розкришили оббивку стін, залишаючи в ній крупні вм’ятини. Віспа немовби спеціально дозволяв інфеністу бити тіло Деніс. Та щоразу, коли Нейт зупинявся, аби віддихатись, рани Віспи заживали, залишаючи по собі тільки сліди крові, які розмазували по шкірі все нові й нові удари.

Віспа відлетів в одну з кімнат, зносячи своїм тілом комод. Із нього посипались різні речі. Демон відмахнувся від них рукою. Нейт поволі наближався із переможним обличчям, та раптом Віспа підозріло хмикнув, дивлячись спідлоба:

― Твоя злість не безпричинна, Нейт Вествік, ― Віспа не збирався підводитись, а лиш взяв в руку портрет із комода, якому вдалося вціліти після «влітання» сюди самого Віспи. Демон з фальшивою зацікавленістю розглянув портрет із зображенням Вірджинії із її малою донькою Емілією. Хмикнув. ― Та так вважаєш лише ти.