Глава 50. Екскурс в історію давньої Греції.

― Ти бачив її обличчя? Такі-во очиська, ― пародіювала Бек, коли вони з Нейтом якраз вийшли із будинку Емілії. ― Просто страх. Якби я не була інфеністом, то, мабуть, втекла б, куди очі ведуть. Ну його з такими шаленими особами розмовляти. А те, що вона зробила з Анною! Це ж взагалі!

Ребекка була настільки захоплена викладенням своїх вражень, що навіть не помітила, як почала привертати увагу прохожих.

― Не забувай, таємниця інфеністів ― це таки таємниця, окей? ― прошепотів до неї Нейт, приємно усміхаючись.

Бек на якусь мить зависла, тупо дивлячись на його посмішку. «Що той Хантер там казав? Я не знаю, який Нейт з іншими, але от зі мною… чорт, чому я тану від однієї його посмішки?! Ребекко Бенсон, негайно отямся!!» ― вона дала собі уявного ляпаса і, зробивши кам’яне обличчя, повернула голову на дорогу.

― Ти якась… е-е, напружена, ― майже одразу помітив Нейт.

― Певне що. Ця тьолка сказала мені шукати її маму. Я думаю і сподіваюсь на те, що мені пощастить ненароком наткнутися на її дім, ― пробелькотала Бек.

«Ага. А насправді намагаюсь втриматись купи, щоб не розтанути від цієї неймовірно харизматично милої посмішки… ах, чорт, та звідки стільки епітетів?! Вся ця катавасія… не захоплюйся, Ребекко, цей хлопець зустрічався із Дифтерією. Ти не повинна вестись на усі ці посмішки… А якщо врахувати ще Люсію з Бункера. От чорт, та в нього було більше дівчат, ніж у мене симпатій!» ― злякано подумала Бек, вирішивши взагалі повернути голову вбік.

Це призвело до того, що дівчина не побачила велосипедиста, котрий чомусь нісся по тротуару, а не у відведеному для них місці. І летів він просто на неї, начепивши темні окуляри й кепку.

Нейт зреагував миттєво. Скориставшись швидкістю інфеністів, він обхопив Бек за талію і штовхнув до стіни безлюдного провулку поруч. Бек навіть не встигла нічого втямити, як усе закінчилось. По тілу пробігли дивні мурашки. Нейт все ще тримав її за плечі…

Дівчина змушувала себе не дивитись на нього, але гормони явно брали верх. При світлі вуличних ліхтарів що тільки-тільки ввімкнулися, він виглядав неймовірно харизматичним і сексуальним. Бек несвідомо закусила губу, не спускаючи з нього очей.

― Тобі слід бути обережнішою, Амазонко, ― із ноткою строгості промовив Нейт, відпустивши плечі дівчини.

«Він зустрічався з демоницею-стервою, а також з не менш стервозною інфеністкою! Забудь за нього!» ― звучало в голові Бек і вона аж набурмосилась, тільки б не думати про Нейта. «Тебе ж ніколи не тягнуло на поганих хлопців!»

Дівчина зібралась відійти від стіни і рушити за Нейтом на головну вулицю, але відчула щось під каблуком. Нахилилась, аби подивитись…

― Оце так, ― шокувалась дівчина, розмахуючи в руці сто доларовою купюрою.

― То все мої чари, ― зауважив Нейт, самовдоволено всміхаючись. ― Я врятував тебе від велосипедної аварії, чисто як у фільмах, ти розтанула, відчула щастя і… бац, удача спрацювала.

Ребекка зашарілась. Обличчя червоніло моментально. Він неочікувано взяв її долоню і потягнув на головну вулицю зі словами:

― Ходімо шукати місіс Ламбер, поки ти не розтратила свою удачу.

«Контроль… думати тільки про контроль… але ж якого біса він це робить?! Він досі не відпустив мою руку! Ми ідемо по вулиці, як справжня парочка! От чортівня!» ― ці думки просто наскрізь прострілювали голову Ребекки, неначе степлер горстку паперів.

На світлофорі вони застрягли надовго. Дівчина свердлила очима парочку, що стояла попереду. Користуючись нагодою, вони почали цілуватись. Це було не дуже помітно завдяки великому капюшону куртки дівчини і високій стієчці на пальті хлопця, але Бек тепер стала ніби локатором парочок. Вона бачила їх скрізь. І рука Нейта в її руці бентежила її не менше, ніж усі ці люди довкола.

«Ні, стара Бек ніколи б так не вчинила. Ходити за ручку із хлопцем, якого ледве знаєш! Це не у твоєму дусі, Ребекко Бенсон! А зрештою… ― вона поглянула на червоний колір світлофора. Машини проносились повз одна за одною, але звук «шастання» звучав ніби в зовсім іншому всесвіті. Бек чула тільки своє серцебиття. ― Зрештою, я покинула медичну школу, хоча обіцяла собі, що дійду до кінця. Я приїхала сюди, аби врятувати свою найкращу подругу… я ціную емоції більше за контроль і правила. Ось яка я. Справжня Бек». Дівчина периферійним зором кинула погляд на свою руку, затиснуту в долоні Нейта. Хлопець дивився кудись вдаль.

І все ж, та частинка Бек, яка прагнула діяти тільки за принципами правильності, змусила дівчину неочікувано висмикнути руку. Та не пройшло і секунди, як Нейт знову узяв її ― та цього разу не за долоню, а за зап’ястя. Бек мимоволі поглянула на хлопця. Він навіть не подивився на неї. Та, відчувши на собі погляд, повернувся.

― Що? Маючи в арсеналі швидкість інфеністів, ти усе одно потрапила б у велосипедну аварію, якби не я. Хочеш тепер потрапити під колеса авто?

По тілу Бек пробігли мурашки. «Він… справді так опікується мною?»

Замигало зелене світло і почулось характерне пищання. Люди рушили вперед. Нейт притягнув Бек поближче до себе і шепнув на вухо:

― Нью-Йорк ― занадто велике місто для маленької Амазонки.

Дівчина лиш здивовано поглянула на нього і вони злилися з натовпом.