Глава 46. Справа Борелії. Частина друга.

Ребекка й Нейт мовчки їхали в рейсовому автобусі, який вдалося впіймати, інтенсивно махаючи руками на узбіччі. Маючи вигляд тих, хто чудом вижив після вибуху на АЗС, вони сіли в перший же автобус. До міста залишалося недовго, але автобус їхав достатньо повільно, тож між ними довгий час тривала мовчанка. Бек все роздумувала над тим, що було. Вона картала себе за бездіяльність…

Поглянувши на руки, дівчина стиснула їх в кулаки.

«Я… я могла врятувати всіх цих людей на заправці. Якби змогла зупинити Дифтерію іще в туалеті… а я тільки те й робила, що дозволяла їй маніпулювати собою. І куди ж поділася ця смілива Ребекка, котра в торговому центрі поставила її на місце, гадки не маючи навіть, з ким зв’язалась?!» ― дівчина важко зітхнула. Нейт помітив її стурбований стан:

― Ти як?

Від одного тільки його погляду Бек одразу ж перевела очі на вікно. «Я… це все тепер не має значення. Він не їхав сюди заради мене. Йому просто було по дорозі», ― прозвучало в голові дівчини.

― Ей, відколи я став настільки непомітним, що ти вирішила мене ігнорувати, Амазонко? ― огризнувся Нейт, показово пхикнувши.

Зіщулившись, Бек обережно поглянула на нього, сподіваючись, що хлопець цього не помітить.

― Йой, ну, ти вже цей, вибач, чи що… це ж через мене ця чучундра все це влаштувала, ― проговорив хлопець дещо ніяково. Бек все ще мовчала. ― Ну, скажи хоч що-небудь!

Бек видихнула і змусила себе поглянути на Нейта. Він був все таким же, як раніше. Нічого в його погляді не вказувало на приховану ненависть до неї.

«Авжеж. Він просто їде зі мною в Нью-Йорк, як з компаньйонкою. Що я там собі надумала? Певна річ, він хоче говорити. І так, звичайно, вибух на заправці ― це цілком нормальне явище, щоб залишатися спокійним», ― подумала дівчина.

― Я подумала, що добре, що я взяла із собою сумку, ― силувано всміхнулась Ребекка, показавши сумочку із документами, грошима і телефоном. ― Твоя тачка вибухнула і всі наші речі теж…

― Я теж маю телефон, ― просто сказав Нейт. ― А от зброя…

― В мене є кинджал і навіть біорозчин, ― радісно сказала Бек. Дівчина вирішила вдавати, що все гаразд і не ділитися своїми переживаннями щодо того, що не змогла зупинити Дифтерію і запобігти смерті працівників та відвідувачів АЗС. Певна річ, вона не могла не думати про це, але вона мала намір дізнатися істинну причину поїздки Нейта в Нью-Йорк, тож змушена була зберігати холодний розум. ― Та й, до речі, навіть якби ми лишились без нічого, ми ж завжди можемо звернутись у місцевий Бункер.

Та відповідь Нейта виявилась зовсім не такою, як очікувала Ребекка. Він дещо напружився.

― Нью-Йоркський Бункер відрізняється від Уортонського. У них тут свої правила, та й…

Бек здивовано перевела погляд на хлопця. Він важко видихнув.

― Але… чому? ― дівчина розуміла, що за цим можуть ховатися і якісь особисті причини (все ж, вона мусила визнати, що погано знає Нейта), але вона вважала це набагато кращою темою для розмови, ніж обговорення Дифтерії.

Здається, Нейт вважав так само, адже відповів майже одразу:

― До часу, як помер Генрі, він був моєю єдиною сім’єю. Батько загинув, коли в Нью-Йоркському Бункері один з експериментів вийшов із ладу. Гадки не маю, що саме там відбувалось, бо то все було надто секретно, але ходили чутки, що групка «розумних» інфеністів розробляла якісь сироватки на основі демонської крові. Щось пішло наперекосяк і довелося переходити до протоколу безпеки. Батько був в числі тих, хто намагався запобігти жахаючим наслідкам невдалого експерименту… ― в голосі Нейта відчувалась напруга.

― Нейт… ― співчутливо прошепотіла Ребекка, моментально пошкодувавши про свою попередню цинічність. ― Вибач, я не… не хотіла…

― Все гаразд, ― твердо сказав хлопець. ― Ти не знала.

― А мама? ― просто запитала Ребекка. ― Ти сказав, що ви з Генрі залишилися одні…

― Мама пішла від нас, коли я був ще зовсім маленьким, ― зронив Нейт. Цього разу в його голосі майже не відчувалася туга.

― Знаєш, це той момент, коли можна сказати, не брешучи, що я розумію тебе. Мої батьки загинули при вибуху в супермаркеті, ― знизила плечима Бек. ― Доволі трагічно виходить. Ми з тобою залишилися без батьків в ранньому дитинстві… це схоже на… ― і раптово затнулася, розуміючи, що можливо заходить занадто далеко.

Нейт натомість на це не зважав. Він всміхнувся і з іронією проговорив:

― Гадаєш, наше трагічне дитинство з’єднало нас у цій захоплюючій подорожі в сусідній штат?

Бек зашарілася.

Зібравшись із думками, дівчина сказала:

― Знаєш, я все життя думала, що те, що я вижила в тому супермаркеті ― чиста випадковість. Два місяці тому я дізналась, що являюсь інфеністом. Гадаю, цей світ багатий на незвичайні співпадіння, ― багатозначно проказала вона.

― Ну, якби ти трохи більше вірила у свою удачу, хтозна, можливо, по приїзду в Бруклін ти змогла б знайти у траві сто доларів, ― єхидно всміхнувшись, додав Нейт.

«Удача… я ж ніколи не задумувалась. Так, я врятувалась у тому супермаркеті завдяки удачі. Але що ж взагалі там сталось? Цей чоловік, якого я бачила, перебуваючи в гіпнозі… він справді був там, чи це лише плід моєї уяви?» ― промайнуло в голові дівчини, а автобус тим часом прибув на кінцеву.