Глава 43. Без вагань.

У Техасі на фермі Розалі Бредстоун було повно роботи. Хоч уже й наближалася зима і в полі не було що робити, бабуся завдала Джеймі кучу роботи по дому, який був просто величезним. Потрібно було зробити капітальний ремонт даху, тож день у день вони з бабусею і люб’язним сусідом, ферма якого знаходилася поруч, займалися роботою. Було помітно, що сусід сохне по Розалі, але бабка вперто це ігнорувала. Джеймі тільки те й робив, що постійно підколював бабусю з цього приводу.

Був ранок. Джеймі зносив деякі новокуплені матеріали на дах, а Розалі готувала сніданок. За столом на кухні також сидів і сусід ― дядько Пітер. Джеймі дуже подобався його вікенд у бабусі, що ось уже тривав два місяці. Він до кінця не розумів, чому бабуся не настоює на його поверненні в Редвілл у школу, але вирішив цим не цікавитися, щоб, як то кажуть, не нарватися. Він покірно виконував усю роботу, якою його завалювала Розалі, а опісля засідав у своїй кімнаті і бавився в ігри на старому комп’ютері. Певна річ, Джеймі встиг засумувати за друзями і тусовками, але він так ненавидів школу, що волів провести два місяці на фермі, віддаленій від будь-якого населеного пункту хоча б на п’ять кілометрів.

Хлопець спустився на перший поверх, аби узяти іще деякі матеріали, як раптом сталось наступне. На порозі будинку стояв Грегорі Уеллінг із вкрай незадоволеним обличчям, а бабуся Розалі тримала в руках арбалет. Шокований сусід поволі підіймався з-за столу.

― Ба? ― підозріло запитав Джеймі, повільно підходячи в кухню.

― Джеймі, бігом до себе в кімнату! ― прокричала Розалі, лиш на секунду повернувшись до нього.

― Що?! Ні! Чорт, ти що тут забув?! ― крикнув він до батька.

Грегорі криво всміхнувся.

― Ні кроку, ― строго озвалася бабуся. ― Я вистрелю.

― Ти не влучиш, ― задоволено протягнув Грегорі. ― Можливо, в молодості ти й справді була вмілим стрільцем. Та зараз ми обоє знаємо, що роки вже не ті, Розалі.

― Забирайся з мого дому! ― прошипіла бабка.

― Ти справді думаєш, що я візьму і піду після того, як мучився хтозна скільки часу в літаку від Вайнленда до Остіна, а потім ще автостопом до цього відлюдника? ― голос Грегорі звучав із неприхованою погрозою.

― Слухай, чувак, я не знаю, хто ти, але тобі краще піти, ― озвався дядько Пітер, виставляючи руку вперед. ― У нас немає нічого цінного.

― Аякже, немає, ― саркастично протягнув Грегорі. ― Цей малий ― саме те, що мені потрібно.

― Джеймі не піде з тобою, ― твердо сказала бабуся, прицілюючись із арбалету.

― Джеймі ― поганий хлопчик. Прогуляв два місяці школи. Як шериф, я зобов’язаний роз’яснити йому, що буває при таких серйозних прогулах без причини, ― єхидно всміхаючись, протягнув Грегорі.

― Ви ― шериф? ― здивувався Пітер. ― Роз, опусти арбалет, ти що, здуріла?!

Бабка окинула його злісним поглядом.

― Ох, як же мені надоїв цей заноза… сує свій ніс, куди не треба… ― пробурчав Грегорі, буквально секунду сумніваючись.

За мить він опинився в будинку і безжально скрутив шию Пітерові. Джеймі скрикнув. Перш ніж опустити труп на підлогу, Грегорі наситився його життєвою енергією, що у вигляді майже безбарвної хмаринки всмокталась йому в рот.

― Прекрасне втамування голоду після довгої дороги, ― задоволено протягнув Грегорі, облизуючись чисто показово. Джеймі шоковано підняв брову.

Розалі залишалася непохитною.

― Гадаю, юний Джеймі, ти чудово знаєш, що буде далі.

Джеймі боявся і слово промовити.

― Чорт, я забув. Ти ж не ходиш в школу. Звідки взятись логіці і аналізу? Коротше, ти підеш зі мною, інакше я вб’ю твою бабку, ― Грегорі сказав це абсолютно буденним тоном, наче це було якоюсь його рутинною справою, що не завдавала жодних клопотів.

― Джеймі, не смій! ― крикнула бабка і в ту ж мить вистрілила.

Грегорі впіймав стрілу на льоту, користуючись перевагою ― надлюдською швидкістю.

― Джеймі, вирішуй, ― протягнув він. ― Стріла полетить бабці в серце. А вона, повір, не вміє ловити їх на льоту.

Сказавши останнє, Грегорі неприродно втішено реготнув.

― Навіщо тобі Джеймі?! ― крикнула Розалі.

― Ох, а це вже наші особисті із ним справи…

― ВИСТАЧИТЬ! Я піду! ― неочікувано для всіх присутніх випалив Джеймі, окинувши шокованим поглядом труп Пітера, що валявся посеред кухні.

Почувши це, Грегорі обережно переступив через труп і наблизився до хлопця.

― Молодчинка. Бабулю залишаємо в живих. Все справедливо. Я ж коп, як-не-як.

І, взявши Джеймі під руку, аби не вирвався, Грегорі вивів його з будинку. Вони рушили до дороги, по якій час від часу на шалених швидкостях пролітали машини.

― Для чого я тобі? ― пробурмотів Джеймі, не в змозі втамувати страх. Його руки і ноги тряслися, підкошувалися, тож Грегорі доводилося самовільно його тягти.

― Трясця, що ж ти так боїшся?! Заспокойся! ― просичав Грегорі. Джеймі тупо глянув йому в очі. Та тут же згадав, що потрібно зосередитись на супротиві і не піддаватися гіпнозу. Тремтячі руки його видали. ― Отакої. Ти вже й гіпнозу навчився чинити опір. Та все ж в тобі замало досвіду, а я якраз перекусив… втамуй свій страх, ― Грегорі пильно глянув в очі Джеймі. ― Ми зловимо машину і поїдемо в аеропорт. Ти вестимеш себе, як чемний син.