Інфеністи 2: Істина в брехні

Глава 39. Вершителька справедливості.

Нічний Нью-Йорк цілковито виправдовував слова про «місто, яке ніколи не засинає». Та це, здебільшого, стосувалося лише головних вулиць мегаполісу. На його окраїнах, не говорячи вже про передмістя, люди з’являлися лиш іноді. Дехто з них спішив додому із гучної вечірки, час від часу траплялися захмурені люди із невідомою ціллю, а також можна було помітити й тих, хто отримував своєрідну насолоду від прогулянок уночі.

Саме до такого типу жителів Нью-Йорка і відносилася дівчина із коротко стриженим темним волоссям, що якраз вийшла із антикварного магазинчика у китайському кварталі. Вона ішла швидкою ходою, дещо розваженою, наспівуючи непопулярну джазову мелодію, що доносилася із великих білих навушників. Одягнена вона була у дещо дивний одяг ― фіолетову футболку, джинсові шорти і різнокольорові гетри вище колін.

Дівчина зайшла у темний провулок без жодної остороги ― її голова рухалася в такт музиці, а очі час від часу примружувалися. Вона ішла, підтанцьовуючи, а пар, що виринав з-під люків на землі, оточував її, додаючи містичного образу.

Зненацька у темряві між будинками хтось пробіг. Дівчина неначе магічним чином відчула присутність незнайомої постаті в кількох метрах від себе і моментально зупинилася, зупинивши музику на телефоні.

Прислухалася ― нічого. Переслідувач ретельно подбав про свою таємність. Темноволоса насупилася. Такий вираз обличчя робив її схожою на хом’ячка. За смітниками позаду щось зашурхотіло і дівчина блискавично озирнулася. Знову нічого ― переслідувач явно рухається на неймовірній швидкості.

Та це дівчину не дивувало. Її більше непокоїв факт того, що із нею граються, що намагаються зробити із нею жертву, якою вона аж ніяк не звикла бути, незважаючи на свій доволі милий зовнішній вигляд. Коли дівчина поверталась, аби перевірити, чи немає кого позаду, можна було помітити фіолетовий проблиск в її великих очах, що донедавна виглядали карими. Похапцем засунувши телефон у задню кишеню шортів, дівчина випрямила руки і стиснула їх в маленькі кулачки, на яких неочікувано просто нізвідки виросла густа сіра шерсть. Та далі все відбулося надто швидко. Із темряви блискавично вилетіла чорна постать, моментально знісши із ніг жертву.

Темноволоса не розгубилася. Вона швидко скочила на ноги, неначе справжній звір і, схопившись за трубу, що була прикріплена до стіни будинку, різко вирвала її. Однак шансів на перемогу в неї не було з самого початку. Противник просто грався із нею, дозволяв відчувати себе здатною на супротив. Та тепер він вирішив закінчити гру. Із пожежної драбини будинку навпроти зіскочила дівчина, одягнена у шкіряний одяг і одним ударом ноги позбавила темноволосу єдиної зброї. Моментально пришпилила її до цегляної стіни будинку і міцно притиснула ліктем шию.

― Відпусти!.. ― прохрипіла крізь біль темноволоса, чіпляючись в руку незнайомки довгими жовтими пазурами. Із ран потекли цівочки крові, але нападницю це, схоже, зовсім не бентежило.

Тільки зараз обличчя незнайомки потрапило на світло так, що темноволоса могла чітко бачити його.

― Чорт! ― з острахом вигукнула темноволоса. В її очах відчувався непідробний страх.

― Що, моя слава випереджає мене саму? ― холодним голосом промовила дівчина в шкірянці. Її довге темне волосся ефектно розвівалось по спині.

― Я нічого не знаю! ― жалібно пропищала жертва.

― Усі ви так кажете, ― зронила незнайомка, неочікувано забравши руки із шиї темноволосої. Та і рипатися не стала, розуміючи, що далеко не втече. ― Перед тим, як… ― продовжувала нападниця, дістаючи щось із внутрішньої кишені куртки. ― Перед тим, як я вводжу вам це.

― Я нічого не знаю, клянуся! ― запанікувала дівчина, жахаючись шприца так, наче там була отрута, здатна вбити за долю секунди. ― Я не бачила його і не чула нічого! Я не брешу…

Нападниця презирливо хмикнула. На світло потрапив ультрасучасний шприц із злегка жовтуватим мутним вмістом.

― Не брешеш? ― протягнула незнайомка так, наче спеціально бажала познущатися зі страху своєї жертви.

― Ні, клянуся! Ніхто з китайського не знає! Ми нічого не робимо, не порушуємо угоди… ― та незважаючи на це, нападниця таки знову схопила темноволосу за шию. ― Ти не посмієш! Якщо нашкодиш мені… за тебе візьмуться інші і… в Бункері не одобрять твоїх дій!

Нападниця презирливо засміялася.

― Знаєш, Хламідіє, я уже розібралася з іншими. А ти… ти не в тому положенні, аби погрожувати мені Бункером! ― закричала нападниця.

― Але я… я… я ні в чому не винна… і я не знаю нічого про те, що тобі потрібно! ― жалібно пропищала темноволоса.

Нападниця мовчала якусь хвилину, немовби обдумуючи, як вчинити із жертвою.

― Я тобі вірю, ― зронила вона.

В очах жертви пробігла надія. В ту ж мить нападниця блискавично встромила їй в шию шприц і ввела вміст у вену за долю секунди. Речовина почала діяти миттєво. Темноволоса схопилася за шию, стала задихатися і повільно опускатися на землю, сповзаючи спиною по стіні. Дівчина у шкіряному одязі дивилася на це буквально секунду, після чого змилася геть так швидко, що годі було помітити її обриси.

 

***

Ранок у Редвіллі проходив як звичайно. Люди спішили на роботу, навчання, а деякі тільки прокидалися, або ж продовжували ніжитися в ліжку, вимикаючи черговий будильник і обіцяючи собі: «Ну, ще п’ять хвилин, всього п’ять хвилиночок і встаю».




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше