Щодо прозових творів Вісника літературного  конкурсу «У житломасі згасального кохання» 2026

…Звісно, доля сліпа… Але ж вона палає. Палає у кожному своїми радощами життя і кошмарами.

Не кожний автор виносить на «запретку»  пережите, передумана, вистраждане…  Хай хтось усміхнеться лукаво, засуджуючи… Але слова думок  стукають у душу письменника, як дощ… І затим цей дощ їхньої творчості в слові, вже стукає далі. І, навіть у дно висохлого колодязя читача…  

Тож  висловлюсь  обережно про деякі тексти. Ясна річ – ще й інші твори Вісника варті уваги й роздумів.  Та я із співчуттям: лише про деякі.

Юлія Етімгер  «МЕДУЗА ФАНТОМ», с.101-108.

Зріла проза. Психологічна… Про яку і каже діло другорядний її геой - дід… Він і працює на реалізм. У той час як головні герої – на символізм, прихований автором майстерно... Саме він – у дзеркальних відображеннях…  Відзеркалення, де дитяча наївність контрастує із дорослою трагедією, до часу прихованою... Трагедією «Медузи Фантома»…

Це блискуча художня знахідка. Рідкісна істоти із прадавніх глибин океану стає дзеркалом Насті — красивої, небезпечної, здатної «виношувати дітей всередині», але не схильної опікуватися ними… (втекла на службу, залишила сина)...

Але тільки людина може любити, не фантом… А відтак і натхненна драма… Про контраст між дитячим очікуванням («скоро мама приїде») та дорослою реальністю слів діда («ховати будемо»)… Так життя ламає сподівання,круто. І викликає у читача емоційний шок…

Любов Кисельова «ОРБІТИ МОВЧАННЯ», с.52-55.

Відчуження як взаємний біль.... Дві людини страждають схожими думками... Втім, неначе паралізовані страхом зробити перший крок... Чи все скінчилося? Чи осліпла доля... І відчай стукає у скроні... Чи зробиться ще один і один крок?... Саме така новела додає колекції конкурсних творів особливої глибини. І не лише суто психологічної... Тут теми, які відгукнуться у серці кожного читача..

Сергій Храпчук «ПОРТАЛ (неприхований акцент)», с.80-91.

Складна проза. Багатошаровий баланс на межі сюрреалізму, притчі та гострої соціально-психологічної драми. Автор створює специфічний художній світ, де пандемічна реальність переплітається з релігійним містицизмом, а уражена насильством чи хворобою свідомість відкриває двері… До вищих духовних істин… Твір на фрагментарному поділі відображає мозаїчний стан свідомості. Пролог та фінал замикають текст у суцільне, повторюючи мантру: «Все навпаки, але все так, як і раніш, тільки всупереч відчуттям». І читач ведеться крізь кілька паралельних світів: парком кладовища, злиденною хатою самотньої бабусі, насильством у мороку під’їздів цивілізації… Дивно як мозаїчний світ свідомості об’єднується Порталом. І як земний бруд трансформується у божественне світло… Так виписується згустки енергії, майже відчутних на дотик образів. І тому твір набуває ознак інтелектуальної та релігійно-філософської прози. Роздуми ж «не аби про щось – про вічність..» А твердження «Віра твоя врятує тебе…» повністю розкриває авторський задум… Адже портал знаходиться не в парку чи храмі… Він - всередині людської свідомості…

Федір Чужа «СВІТ МОГО ДИТИНСТВА», с.97-100.

Повернення до рідних витоків…  «При в’їзді – кладовище»... «Батьків давно не було на цім світі, а хата… хата продовжувала жити…» Вічна тема вічної любові…  Така любов до рідного краю – і стає натхненням  поета, художника. І все бачиться. Адже твір сповнений детальних замальовок природи та щирого болю людини, автобіографічного.  Повернення на батьківщину…  А у рідній хаті тепер «на підвіконні цвіли чужі герані, а на подвір’ї висіла чиясь незнайома білизна»… Такий кадр працює набагато сильніше за розлогі філософські роздуми. Цей візуальний контраст миттєво підкреслює плину часу, безпощадний … І затим фінал… Негода минає, як і все на світі…коли « раптом все затихло, вмовкло, вгамувався вітер, завмер сад, з’явилися перші післядощові промені … І «вірна тінь батьківськогоє хати».., повертають  і силу і світло пам’яті… І  приносить душевне заспокоєння як персонажу, так і читачеві.

Євгенія Павіщева «ОСМИСЛЕННЯ ГЛИБИН ЛЮДСЬКИХ ПОЧУТТІВ крізь призму метафоричного світу в`Ячеслава пасе юка», с. 71-73.

Високохудожній роздум. Відчувається як дослідницька точність поєднується із ліризмом та повагою до постаті митця. І створюється літературна гармонія… В есе  не просто перераховуються факти біографії чи бібліографії В’ячеслава Пасенюка, а неначе відновлюється  філософія його творчості. Думка влучна: «не просто тексти, а складна метафорична система»… І підкреслено особливу феноменологію поета, де «зовнішній світ стає дзеркалом внутрішнього стану людини». Текст уник сухого академізму, натомість став художнім твором, який заохочує до співпереживання.