Світло незгасної душі: Пам’яті Валентини Петрівни Камишнікової... 23 квітня 2026

Пішла у вічність Валентина Камишнікова — людина рідкісного таланту, чий життєвий шлях став зразком служіння музам та науці. Вона залишила по собі глибокий слід у серцях учнів, колег та шанувальників високого мистецтва.

Народившись у 1946 році, Валентина Петрівна присвятила себе культуртрегерству. Після закінчення Харківського державного інституту культури у 1970 році, вона пов’язала свою долю з рідним закладом. Понад пів століття її праця в  ХГИК (ХДАК) була сповнена невтомного пошуку. У 1989 році вона захистила кандидатську дисертацію, а згодом отримала звання доцента.

Як фахівець із мовної майстерності, Валентина Петрівна заклала фундамент блискучої дикції та креативної мови багатьом студентам — майбутніх митців. Її програми з «Культури мовлення», «Основ ораторського мистецтва» та «Мовної майстерності» стали класикою вищої школи. Вона переконливо стверджувала: «Риторика — наука сучасна», — і вчила цьому молодь.

Наукові обрії Валентини Камишнікової вражали широтою. Вона вивчала традиційні свята та обряди, досліджувала вплив давньоєврейської лірики на християнську культуру, розглядала особливості українського менталітету. Її навчально-методичні праці з історії свят та обрядів залишаються вагомим внеском у вітчизняне культурознавство.

Творча душа Валентини Петрівни знаходила вихід і в художньому слові. Як талановитий сценарист та режисер, вона відчувала ритм часу. Її публікації у міжнародному журналі «Склянка Часу*Zeitglas», зокрема оповідання «Под рыбу о Достоевском» (СЧ №6-7), «Щоб наше подвір’я не зруйнувалося» (№8-9), «Отраженным светом» (№50) та інші відкрили читачам її дар глибокого психологічного аналізу та тонкої іронії. Вона вміла перетворити звичайну мить на художній образ, а думку — на видовищну дію. Так постать доцента, що поєднує строгість риторики з ніжністю художнього слова, поставала перед читачем у всій повноті…

Мистецький світ збіднів без її посмішки та натхнення. Проте дорога життя цієї доброї людини не закінчується. Вона триває у її книжках, програмах, наукових розвідках та вдячній пам’яті  її учнів, соратників, людей доброго серця...

А наша пам’ять хай буде  шляхетною справою… Адже кожна згадана дата чи назва праці — данина поваги ВалентиніПетрівні...