Відмова німців

Номер 4-5 журналу «Склянка Часу*Zeitglas» збиралися друкувати німці. І друкувати у Німеччині.  Я ретельно готував макет. До нього було включено найкращі роботи українських та німецьких авторів 1996 року. Авторів як кажуть «по гамбургському рахунку», клас гри найвищий. Журнал набрав 288 сторінок… Макет було передано в Німеччину. Все здавалось чудово… І німці відмовилися його друкувати… Мотивуючи фінансовим нестатками… Така була дивна та новина... над золотом степів, над безміром Дніпра...

Я поділився новиною із Марком Богославським…

Він відповів:

«Все на краще в цьому найкращому зі світів.

Не буду тебе втішати і давати поради. Хочу лише нагадати, що доля криголама, який потрапив у крижаний затор і все ж таки робить все від нього залежне, аби проломити криги і вийти на чисту воду – прекрасна доля… Чи ти запитував себе: німці відмовилися друкувати «Склянку» тільки з комерційних міркувань чи тут спрацювала ідеологія небажання бачити Німеччину та німців у кривавому нашому дзеркалі?»

Та я не став марнувати часу. За тою ж німецькою приказкою: «Коли в тебе подохла корова, думай, як придбати іншу…». Німці  ж бо  німці.  – сказав я сам собі… І видав журнал в Україні… Як і годиться: друк офсетний, папір друкарський, формат 70х108/16, умовних друкованих аркушів 16,7, замовлення 6-256, тираж: 1000 примірників …  

«Нових шляхів старі дороговкази

Ведуть тебе крізь непроглядь сліпу:

Вперед! Вперед! –Там диво, там оази,

Там три верби над балкою в степу!...»[1]

[1] Микола Петренко, уривок із вірша «Дороговкази».