Дещо про наш час, душу і Метью Арнольда

«И только позже понял: свойства эти –

Решимость, сила, как ни назови, –

Не часто нам встечаются на свете,

Но всё же чаще истинной любви.» [1]

Ось я навів рядки поета Метью Арнольда. Я їх поділяю, цілком… Навів російською, бо українською не знайшов. І хто знає про цього майстра слова нині, у нас… Так – короткі нотатки в довідкових виданнях. А побіжні згадки в підручниках з англійської літератури не дають уявлення ні про його особистість, ні про діяльність. Тим часом, з ім'ям Арнольда пов'язана одна з найважливіших течій інтелектуального життя Англії другої половини ХІХ століття … Зрозуміти його  – чи не означає наблизитися до розуміння його епохи?  Епохи вищого розквіту і могутності Великобританії з 1850 до середини 1870-х років… І, головне – початку її занепаду, коли виникли тенденції, з якими асоціюється не дуже певний, але вживаний термін «кінець століття»…

Оскільки поезія, на переконання Арнольда, – вчитель життя (Magister vitae), то мова її, на противагу романтичній надмірності та патетиці, проста, пряма і сувора… Саме цього, відповідно до завдань поета, змушеного жити в «залізний час сумнівів, суперечок, страхів» («Memorial Verse») Метью Арнольд шукав у теорії та досвіді класиків… Такий, наприклад, вірш «Паладій» («Palladium»), де стійкість душі, яка тріумфує над грішною суєтою, над битвами людей, порівнюється з Паладієм — символом Афіни Палади, що зберігався в Трої. Так само, як не могла впасти Троя, поки стояв Паладій, так і життя людське, вагаючись між сліпою надією та сліпим розпачем, не може згаснути, доки не зазнала краху душа…

Арнольд прагнув оцінювати інтелектуальну силу творів. Вірив у здатність впливу на читачів: озброювати їх мужністю, необхідною серед випробувань та сум'яття сучасного світу…

[1] Мэтью Арнольд. Прощание. (1852).