Читання і борг

А життя все прискорюється... Наче мета людства не найвища гуманність, а блискавична швидкість... А в дні війни – це швидкість ракет і дронів. Вигадки людей, що сіють смерть, масову...

У минулі роки та століття читанням заповнювали анфілади дозвілля. Читали і нероби і роботяги... Читали багато.

Нині – значно менше. І, здається, у письменницькому ремеслі вже не шанують того, що потребує надто великої праці та зосередженості. Неначе увесь той спосіб життя читача йде в небуття, безвісти… І державники і їх підлеглі вихваляються кількістю вбитих ними людей…  Так, буцім то садистський початок, який дрімав у них, прокинувся. А взаємна терпимість розвіялася мов сон...

І куди поділася прагнення самопізнання? Нині переглядаючи сайти соціальних мереж, (якщо так можна сказати) що бачу?  Виверження дешевих дотепів. Сублімація гумору і недорозвинутості з безсоромною відвертістю. Скаредність, гордовито-панібратські манери, жалюгідна філантропія, лють, помста, тупість… Епоха зламу, пороку…

Да... Поточні  рахунки світобудови, як писав Джон Фаулз, далеко не в порядку... Бо вони дозволили умовностям, соціальному прогресу і застою релігії замулити вікна, що виходять на дійсність[1]...

Людину, що прагне миру, вважають безумцем. Прихильника війни – розумакою.

І у цій каламуті правителі накинули на кожного поняття «борг»...  І залишається, виконуючи його, плисти за течією епохи... Плисти, піднявши або опустивши свою голову...

А читання красного письменства і поезії перекидається у два притулки для самотніх душ...

І все ж – біблійно віриться  – порок буде покараний, а чеснота переможе, неодмінно. Адже люди прагнуть істини і щастя.

Істина – це прикладна психологія. А щастя досягається доброю діяльністю та прекрасними вчинками…

Але темні помисли Творця, і не нам їх розгадати...

[1] Джон Фаулз, «Подруга французького лейтенанта», М.1990, стор.63.