Друк офсетний, папір друкарський…

Я дедалі більше експериментував. Особливо із оформленням журналу. У ті дев`яності кожне число слід було макетувати. Робилося це у прогресивній тоді програмі Pagemaker.  Компи 286 та 386 були слабосильні. Спробуйте: трохи спогадів…

На приготування номеру йшло багато годин, інколи й днів. Сканувати певні матеріали можна було лише у Черкасах. Туди найближче їхати… 80 кілометрів. Звісно, сплачувати кешем. Ще були гинкі диски. Їх слід оберігати від загину, вологи, вітру й подиху… Макетувати допомагав мені Євген Бруслиновський… Ми всідалися рядком після обіду. Й шурували той макет до півночі, або й далі. Наступного дня слід було все нароблене  не лише вичитати й вивірити, а й передрукувати на плівку. Не проста так, а у дзеркальному зображенні.  Затим я віз ті плівки до Києва. Друкували наклад на київській книжковій друкарні наукової книги…   Аби журнал побачив світ, слід було стрінуться обов`язково із директором.  Директор правив своє… Переглядав всі 288 сторінок п`ятого номеру, проти вікна… Затверджував формат, папір, умови, наклад… Наклад у 1000 примірників здавався тоді замалим…  Звідти летів я прожогом у бухгалтерію, узяти рахунок, аби встигнути із ним у друкарський відділ, отримати ще один підпис. Звідти перебіжкою до видавничого кабінету… Посміхнутися всім тамтешнім жінкам… Подарувати квіти…  Вони ж бо можуть думати, що їм заманеться. А хочеться, що їм дозволиш  — підписати до друку… Друк офсетний, папір друкарський, формат 70х108/16, умовних друкованих аркушів 16,7, замовлення 6-256, тощо… Здати із рук в руки макет, «дублікатом безцінного»… Подякувати красно, зітхнути щасливо й вийти на свіже повітря…  Та, щось я вдарився у технічну рутину. Хай їй прісна пам`ять…  Нині — це наче мчати наосліп…Там я довершив усе, що міг…